28 липня в Україні вдруге офіційно проходить День пам’яті Захисників і Захисниць, добровольців та цивільних громадян, які загинули, були закатовані або страчені в російському полоні. Ця пам’ятна дата покликана не лише вшанувати жертв воєнних злочинів, а й нагадати світові про відповідальність за злочини проти українських військовополонених та мирного населення.
Саме 28 липня стало символом трагедії через масове вбивство українських полонених в Оленівці Донецької області. У ніч із 28 на 29 липня 2022 року на території Волноваської виправної колонії, що перебувала під контролем російських окупаційних сил, стався вибух, який забрав життя десятків українських військовополонених. Про події повідомляли українська влада, міжнародні організації та Reuters.
День пам’яті закріпили на державному рівні
Офіційний статус пам’ятної дати Україна надала у 2025 році. 22 липня Верховна Рада ухвалила постанову №10188, яка передбачає щорічне державне вшанування пам’яті українських військових, добровольців і цивільних осіб, які загинули, були закатовані або страчені під час перебування в полоні.
Ухвалення документа стало важливим кроком для збереження історичної пам’яті та визнання трагедій, яких зазнали українці внаслідок повномасштабної російської агресії в Україні.
Український інститут національної пам’яті наголошує, що інформація про загиблих захисників і цивільних поступово систематизується у відкритих джерелах. Зокрема, історії військовополонених та цивільних, які не повернулися додому, можна знайти на платформі «Меморіал», у розділі «Книга пам’яті загиблих у полоні» Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, а також на офіційних ресурсах органів місцевого самоврядування, які публікують інформацію про своїх загиблих земляків.
Такі проєкти допомагають не лише зберегти імена жертв, а й документувати злочини, щоб вони не були забуті.
Трагедія в Оленівці стала символом злочинів проти полонених
Однією з найтрагічніших сторінок війни залишається загибель українських військовополонених в Оленівці. За інформацією 1-го корпусу Національної гвардії України «Азов», після виходу захисників Маріуполя з території заводу «Азовсталь» українських військових перевезли до колонії, де російська сторона мала гарантувати їм безпечне перебування відповідно до міжнародного гуманітарного права.
Натомість, як наголошують в «Азові», за кілька днів до трагедії майже дві сотні військовослужбовців спеціально перевели до окремого барака, який згодом став місцем вибуху.
Увечері 28 липня охоронці змусили полонених зайти всередину приміщення. За свідченнями української сторони, військовим натякали, що вони можуть загинути. Незабаром поруч почала працювати російська артилерія, а близько опівночі всередині барака пролунали два потужні вибухи, після яких спалахнула масштабна пожежа.
Унаслідок трагедії загинули щонайменше 53 українські військовополонені, понад 130 осіб отримали поранення різного ступеня тяжкості. Частина важкопоранених померла через значну втрату крові, адже протягом кількох годин після вибухів до постраждалих не допускали медиків та автомобілі швидкої допомоги. Евакуацію поранених розпочали лише під ранок.
Розслідування трагедії залишається відкритим
Після вибуху російська сторона поклала відповідальність за подію на Україну. Водночас незалежні міжнародні експерти та українські спеціалісти так і не отримали можливості провести повноцінний огляд місця трагедії.
Для встановлення обставин інциденту Організація Об’єднаних Націй створила спеціальну місію з пошуку фактів під керівництвом генерала Карлоса дос Сантуша Круза. Однак через відсутність доступу до місця події та неможливість виконати поставлені завдання місія припинила роботу у січні 2023 року.
Україна продовжує наполягати на міжнародному розслідуванні та притягненні винних до відповідальності. Вшанування пам’яті загиблих у полоні покликане не лише зберегти історію кожної жертви, а й нагадати міжнародній спільноті про необхідність захисту військовополонених відповідно до норм міжнародного гуманітарного права та недопущення безкарності за воєнні злочини.
