Володимир Бойко

Володимир Семенович Бойко (20 вересня 1938, Маріуполь — 10 червня 2015, Маріуполь) — видатний український підприємець, металург і політик. Протягом своєї кар’єри він очолював Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, зробивши його одним з найуспішніших підприємств України. Бойко також був народним депутатом України чотирьох скликань і активно брав участь у громадському житті, підтримуючи місцеві ініціативи та розвиток спорту. За свої досягнення в економіці та суспільному житті він отримав численні державні нагороди, зокрема звання Героя України, та став почесним громадянином Маріуполя.

Людина, яка відродила промисловий потенціал Маріуполя, зумівши перетворити металургійний комбінат на серце економічної могутності

Біографія

Володимир Бойко народився 20 вересня 1938 року в робітничому селищі Садки, на околицях Маріуполя. Його батьки, українець і гречанка, виховували Володимира в умовах робітничого середовища, що стало фундаментом його майбутньої кар’єри у важкій промисловості. Після закінчення школи в 1955 році він почав працювати на Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча як трубопровідник, а пізніше — слюсарем та майстром у листопрокатному цеху №6.

Бойко отримав вищу освіту у Жданівському металургійному інституті (тепер Приазовський державний технічний університет), де навчався за спеціальністю «Обробка металів тиском». Це дало йому глибоке розуміння технологічних процесів на металургійних підприємствах. Пройшовши шлях від рядового працівника до керівника підприємства, Бойко у 1990 році став генеральним директором комбінату імені Ілліча, а з 1997 року обіймав посаду голови правління.

Під його керівництвом комбінат значно розширив свою діяльність, модернізував виробництво і забезпечив стабільне постачання продукції на міжнародні ринки. Володимир Бойко також сприяв соціальному розвитку міста: комбінат під його керівництвом інвестував у ремонт шкіл, лікарень, доріг, а також викупив і відродив низку міських підприємств, таких як молокозавод і м’ясокомбінат.

Історичне значення

Володимир Бойко зробив вагомий внесок у розвиток української металургії та економіки в цілому. Під його керівництвом Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча став одним з найбільших виробників металопродукції в Україні та Європі, що дало значний поштовх розвитку регіональної економіки. Завдяки Бойку, Маріуполь став промисловим центром, який сприяв зростанню економічної могутності України.

Крім того, його діяльність сприяла підвищенню конкурентоспроможності української металургії на світовому рівні. Продукція підприємства експортувалася до 22 країн, що підвищило міжнародний авторитет української промисловості. Під час його керівництва було проведено приватизацію комбінату, що дозволило його працівникам стати власниками акцій, зміцнивши соціально-економічний статус працівників.

Докладнішу інформацію про історичне значення Володи́мира Бойка можна знайти на сайті natio.org.ua.

Вшанування пам’яті

Після смерті Володимира Бойка у 2015 році, його ім’я було увічнено на багатьох рівнях. У 2017 році в Маріуполі на фасаді Приазовського державного технічного університету, де він здобув освіту, було встановлено меморіальну дошку з його барельєфом. Це символізувало його важливий внесок не лише у металургійну галузь, але й у розвиток освіти та суспільства.

У 2018 році стадіон «Іллічівець», який Бойко відродив і підтримував, було перейменовано на його честь. Це місце стало символом його внеску в розвиток спорту, зокрема дитячого та професійного футболу. Під його керівництвом футбольний клуб «Іллічівець» став відомим в Україні, а спорткомплекси, які він побудував, використовуються досі.

Також Бойко був відзначений численними державними нагородами, зокрема званням Героя України, орденами князя Ярослава Мудрого та «За заслуги». Його вклад у розвиток Маріуполя та металургійної промисловості залишився невід’ємною частиною історії України.

У 2007-2008 роках на українському телебаченні відбувся проєкт «Великі Українці», де громадяни України обирали 100 найвпливовіших особистостей, які вплинули на історію держави. Володимир Бойко посів 50-те місце серед 14 тисяч кандидатів, які претендували на це почесне звання.