У Вашингтоні колись активно обговорювали, як швидко та рішуче знищити свого головного ідеологічного суперника. Проте тепер, у світлі війни між Росією та Україною, американська влада боїться навіть надати ідеї ескалації будь-яку форму. У той же час, Дональд Трамп відкрито демонструє симпатії до Володимира Путіна, сподіваючись на його “обіцянки миру”.
Як союзники стали супротивниками
Після завершення Другої світової війни світ знову став чітким у своїй поділі. Колишні союзники – США та СРСР – опинилися по різні боки нової глобальної тріщини. Радянський Союз з комуністичною ідеологією та потужною армією став сприйматися у Вашингтоні як головна загроза демократичним цінностям.
Америка, що володіла атомною бомбою, відчула “вікно можливостей”: якщо СРСР уявляє собою небезпеку, чому б не знищити її першими, поки вона не створила аналогічних засобів? Це призвело до ідеї превентивної війни, яка базувалася на переконанні, що конфлікт неминучий.
Тож плани застосування ядерних ударів проти СРСР з’явилися вже після закінчення Другої світової війни, перетворюючи США і Радянський Союз на антагоністів Холодної війни.
Ці плани здебільшого стосувалися консервативних військових лідерів, які вважали, що пасивний підхід призводитиме до поразки. Генерал Кертіс ЛеМей, відомий своєю агресивною тактикою під час бомбардувань Японії, став активним прихильником превентивних ударів. Він вважав, що ядерна війна має бути “тотальною”, і що США повинні знищити СРСР, доки той не стане сильнішим.
Ядерні плани проти СРСР
Протягом 1940-50-х років в США було розроблено кілька детальних планів ядерної війни. Вони мали реальний характер і були закріплені в документах Об’єднаного комітету начальників штабів.
Американські військові плани постійно вдосконалювались у зв’язку з появою нових типів зброї та розвідувальних можливостей. Найвідоміші з таких планів включали:
- План “Тоталіті” (1945) – передбачав скидання ядерних бомб на радянські міста, хоча реальні можливості США ще не відповідали цим амбіціям.
- План “Пінчер” (1946) – фокусувався на контрнаступі в Європі з можливим використанням 10-20 бомб.
- Плани “Бройлер” та “Фролік” (1947-1948) – передбачали масоване бомбардування з використанням 30-50 ядерних боєголовок.
- Операція “Дропшот” (1949) – найбільш детальний план, що передбачав використання 300 бомб на 200 об’єктів, проте його реалізація була неможливою без новітніх ракетних технологій.
Чому політики утрималися від дій
Найбільш реальна можливість для превентивної війни існувала до середини 1949 року, коли СРСР вперше випробував свою ядерну бомбу. Проте президенти Гаррі Трумен і Дуайт Ейзенхауер відкинули ці ідеї як морально неприйнятні і ризиковані.
Зі з’явленням радянської водневої бомби в 1953 році концепція превентивного удару стала не лише морально суперечливою, але й небезпечною, оскільки обидві сторони могли знищити одна одну.
Відтак, США перейшли до доктрини стримування, які адаптувалися до сучасних загроз.
Сучасні парадокси
Сьогодні, на тлі війни Росії в Україні, американські політики уникають ідеї превентивних дій. Парадокс полягає в тому, що в минулому США серйозно планували знищення СРСР, в той час як тепер частина американської еліти боїться назвати агресора агресором.
Колишній президент Трамп відомий своєю симпатією до Путіна і, незважаючи на численні проблеми, продовжує вірити у можливість “мирного рішення”. Сучасні ядерні плани виглядають давніми та божевільними, але виникли у страху перед імперією, що прагнула поширити своє бачення.
Сьогодні Росія повторює дії минулого, прикриваючи свої імперські амбіції новими гаслами. Історія вже показувала, до чого призводять ілюзії, пов’язані з такими режимами. Питання в тому, чи зможуть сучасні політики вивчити уроки минулого, поки результати їхніх дій не впливають на мир у світі.
