Дискусії навколо можливого “возз’єднання Лукашенка з Заходом” та варіантів відокремлення Білорусі від Росії не знаходять реального підґрунтя. Ситуацію слід розглядати без ілюзій.
США не шукають союзника в особі Лукашенка. Натомість, вони прагнуть знайти канали для спілкування в умовах війни, де прямі контакти з Москвою та Пхеньяном можуть мати серйозні політичні наслідки. В таких обставинах виникають так звані технічні майданчики — країни, які не є альянсами, але можуть виконувати роль посередників.
У цій якості Білорусь намагається себе представити.
Лукашенко діє за простою логікою: він не планує віддалятися від Росії, а скоріше прагне запропонувати Заходу доступ до російського керівництва, а також можливість комунікацій із КНДР.
Поїздка Лукашенка до Пхеньяна не суперечить його контактам зі США. Це не зміна курсу, а спосіб підвищити свою політичну цінність.
Чим більше він демонструє зв’язки з режимами, які викликають занепокоєння, тим більше намагається підвищити вартість своєї “корисності”. Це характерна стратегія виживання авторитарних лідерів: не змінювати позицію, а змушувати різні сторони платити за можливість спілкування.
Що ж Лукашенко намагається отримати?
Мета самого Лукашенка цілком прагматична: ослаблення санкційного тиску, відновлення доходів від калійного експорту, фактичне визнання його з боку міжнародної спільноти, а також — час для зміцнення свого режиму. У відповідь Лукашенко пропонує обмежені можливості: звільнення деяких в’язнів, сигнали готовності до діалогу, роль майданчика для переговорів.
Важливо розуміти: Білорусь не є нейтральною державою. Вона має глибоку військову залежність від Росії. Її територія була використана для вторгнення в Україну. Російська військова інфраструктура залишилася на її землях. Військова інтеграція між державами лише поглиблюється.
Жодні контакти зі США з Лукашенком не змінюють цього факту.
Крім того, є ще один аспект, про який рідко згадують: Москва може не бути проти гри Лукашенка, оскільки це відкриває Кремлю ще один непрямий канал комунікації із Заходом. Це також дає можливість частково знижувати санкційний тиск через нові контакти.
Таким чином, ключове для України: не варто сподіватися на позитивні зміни. Контакти зі США — це інструменти дипломатії. Стратегія Лукашенка — це спроба зберегти владу, а політика Росії — контролювати Білорусь.
У цій ситуації не спостерігається жодних тенденцій, які б зменшили загрозу для України.
Навпаки, якщо Лукашенко отримає економічні полегшення, його режим стане міцнішим. Тоді територія Білорусі залишиться важливим ресурсом для російської військової стратегії.
Отже, формула проста: Лукашенко не виходить із російської орбіти. Він лише намагається підвищити ціну за своє місце в цій системі.
