Однак театри, концертні зали та філармонії в Україні не названі на честь таких видатних композиторів, як Чайковський, Римський-Корсаков, Глінка чи Шостакович. І це не свідчить про неповагу до їхньої спадщини, а навпаки – про повагу до власної ідентичності.
Завдання цивілізованого суспільства полягає в тому, щоб нагадувати людям про значимість власних культурних досягнень. Це так очевидно, що не потребує зайвих пояснень.
Однак присутність імені Петра Чайковського у назві Національної музичної академії України було не виявом шани до великого композитора, а символом колоніального минулого. Це також може свідчити про спроби зберегти іноземних студентів, ненадійно доводячи, що наш контекст є лише його спрощеною версією.
Проте Україна – це не просто маленька Росія. Це незалежна країна, що має своїх композиторів і великих митців, які заслуговують на визнання. Важливо позбутися комплексів неповноцінності, що все ще існують серед частини населення.
Наша земля дала Чайковському більше, ніж міг би сподіватися отримати в будь-якій іншій країні. Саме тут він знаходив натхнення і відчуття свободи, яке важко було б отримати в Росії. Наприклад, “Лебедине озеро” було написано саме в Україні, оскільки тут він відчував справжній політ душі. На мій погляд, Україна зробила для Чайковського все, що могла, приймаючи його як гостя, і це завжди залишатиметься в історії його творів.
А ми маємо вшановувати наших митців, пам’ятаючи про їхній внесок в нашу культурну спадщину, адже вони – частина біографії України.
