У Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) було ініційовано створення платформи для діалогу з “російськими демократичними силами у вигнанні”. Цей крок викликав неоднозначні реакції, зокрема звинувачення у “зраді”. Однак, насправді, він може слугувати потужним інструментом для дискредитації цих сил, адже заклик до їх об’єднання та формування спільного представництва для діалогу лише підкреслює внутрішні розбіжності.
Запровадження цієї платформи виявилось каталізатором вже існуючих суперечностей, які спостерігаються, зокрема між прихильниками Навального та Антивоєнним комітетом Росії, в складі якого є такі постаті, як Ходорковський, Каспаров та Гудков.
Одним з основних конфліктів став документ під назвою “Берлінська декларація”, який підписали представники Антивоєнного комітету, але чиїсь прихильники відмовились це робити.
Ситуація стала ще більш курйозною через поведінку однієї з представниць, котра спочатку підтримала декларацію, а потім змінила свою думку. Позиція Антивоєнного комітету виглядає більш проукраїнською, через що використання “Берлінської декларації” як критерію для участі у новій платформі виглядає обґрунтованим.
Представники Навального намагаються висловити своє обурення з цього приводу, однак не мають наміру підписувати декларацію, оскільки це, на їх думку, означало б підпорядкування Ходорковському та його спільникам. Тож, нехай буде так, вони самі позначили свою позицію.
