Протягом наступних кількох місяців ми будемо відзначати вже п’ятий рік обговорення теми завершення війни. Цей час позначено публічними переговорами, де представники влади безустанно намагаються демонструвати свою значущість, граючи на надіях людей на мир.
При цьому справжня сила, що визначає реальність, має зовсім інший характер.
Обличчя російського солдата — це уособлення цієї реальності. Сьогодні воно сповнене рішучості, хоча й не під світлом софітів. Саме в цьому образі варто шукати відповіді на питання, хто насправді керує світовими процесами, визначаючи долю планети. Наразі це обличчя, що асоціюється з жахливою війною, яку Росія веде проти основних людських цінностей, продовжує обіцяти нам затяжну боротьбу.
Група забудовників, що опинилася на вершечках влади за волею долі, вважає, що світом управляють якісь невидимі нитки, а не почуття ненависті та любові. Вони мріяли стати ляльководами глобальних подій, які зможуть обертати світ на власну вигоду.
Проте стало очевидно, що людські емоції та мотивації відрізняються від їхніх уявлень. Навіть їхні спільники — кремлівські можновладці — мислять зовсім інакше, хоча також відверто скептичні щодо світлого майбутнього.
Виявилося, що жадоба влади і кров є більш вагомими, аніж гроші. Вони не відступлять під жодні обіцянки вигоди, бо прагнення влади завжди домінує над фінансовими інтересами.
Усіх цих мирних ініціатив пропагують з метою розсіювання, розподілу та обману, аби замаскувати реальність, яка вимагає дійсного зусилля замість простої балаканини. Потрібно перестати чекати на чудо і почати активно діяти, адже перемога вже не раз була на горизонті, але ми її пропустили.
Автор: Ігор Луценко, журналіст, воїн ЗСУ. Редакція не завжди поділяє думки авторів блогів.
