Одержимість Путіна прагненням знищити Українську державу вказує на необхідність боротися з ним, як із маніяком. Терористичний геноцид, який він організував, свідчить про те, що його дії давно переступили межі раціональної геополітики, втративши ознаки розумності.
На сьогодні Володимир Путін є найбільшим терористом у світі. Якщо раніше США вважали, що єдиним рішенням було усунення Усаму бен Ладена, тепер вони намагаються знайти підходи до російського лідера. Але що важливо усвідомлювати — з терористами не можна досягнути миру, їх потрібно ліквідувати.
Президент Америки Дональд Трамп провів майже рік, прагнучи умиротворити Путіна, що дало можливість продовжувати російську агресію в Україні. В цей час диктатор не збирався відмовлятися від своїх домагань, ігноруючи українську державність та прагнучи відновити контроль Москви над Україною.
Станом на 2026 рік стратегія Путіна залишається незмінною, а Кремль готується до тривалої війни, щоб досягти своїх цілей. Колективний Захід мусить розробити нові шляхи взаємодії з Росією, які не базуватимуться на позірних переговорах, адже Москва не планує укладати мир після більше ніж чотирьох років війни.
З геополітичної точки зору стратегія повинна полягати не в стримуванні режиму, а в його ліквідації.
Це не лише передбачає посилення санкцій та блокування російського тіньового флоту, а й значне збільшення поставок зброї в Україну, що стане невід’ємною частиною боротьби з агресором та вигнанням його з українських територій.
На п’ятому році війни вже очевидно, що стратегія витіснення і стримування не спрацювала. Тому необхідно перейти до активних дій по ліквідації режиму Путіна. Необхідно відкинути побоювання, що усунення диктатора без чіткої стабілізаційної стратегії призведе до хаосу, адже чим довше Путін залишається при владі, тим більш небезпечна ситуація може виникнути після його відсторонення.
США, Євросоюз і НАТО не змогли уникнути прямого зіткнення з Росією і намагалися підтримувати Україну тільки частково, тому слід розробити новий план дій, спираючись на попередні помилки.
Очевидно, що Путін використовував ядерну ескалацію як засіб залякування. Він та його пропагандисти наголошують на тому, що ядерна доктрина Росії дозволяє використання зброї в разі загрози державі, отож не дивно, що міжнародна спільнота з осторогою ставилася до прямого втручання через страх ескалації ядерного конфлікту.
Західні країни мають поставити російську еліту перед вибором: усуньте Путіна від влади або втратите весь ваш набуток за рахунок вкрадених грошей, на які були придбані активи в західних країнах. Це єдиний шлях вплинути на російське керівництво.
Ми не готові вести переговори з людиною, яка стала символом політичного параноїдального режиму. Переговори можливі лише з новою російською владою, і вибір лежить на тому, хто контролює ситуацію в Кремлі.
Якщо Трамп дійсно хоче швидко покласти край війні, він має діяти рішуче та новаторськи, адже більшості росіян це зрозуміло лише на рівні сили.
Тим часом важливо продовжувати міжнародну ізоляцію путінського режиму, активізуючи зусилля, щоб комуністичний Китай також не підтримував Кремль.
Режим Путіна веде Росію до самознищення, тримаючись на апатії населення та потужній пропаганді. Держава перебуває у глибокій психології, що формує їхню національну ідентичність на основі ідеї “великої держави”, де індивідуальні свободи жертвуються заради ейфорії експансіоністських амбіцій.
Цей культ “великої держави” артикулює ідеї месіанства та цивілізаційної винятковості, де державна велич оцінюється не якістю життя, а можливістю проявляти силу та домінування. Громадяни повинні служити інтересам держави, навіть якщо це потребує від них самопожертви.
Тоталітарний режим контролює всі сфери життя, призводячи до абсолютно монополізованої влади та ліквідації опозиції, що знищує інакомислення.
Пропагандистські тези стверджують, що Путін – це Росія, а Росія – це Путін, стали основою для всезагального контролю та тоталітарного правління. Відповідно, справжнє життя населення стає віддаленим від реальності.
Ідеї, що обґрунтовують думку, що без диктатора державність Росії не можлива, посилюють авторитарність політичної системи.
Але “прецедент Мадуро” може спонукати еліти до дій, адже усунення Путіна стає загрозою для власного добробуту й безпеки.
Росію ще можна врятувати, але для цього потрібні швидкі і рішучі дії. Путін і Росія не зможуть співіснувати – тепер слово за тими, хто усвідомлює цю реальність.
