Удари по інфраструктурі QatarEnergy та зупинка частини виробництва підкреслили вразливість глобального ринку зрідженого природного газу (ЗПГ). Катар має значний вплив, постачаючи близько 20% світового ЗПГ, і наразі не існує об’єктивних можливостей для швидкої компенсації втрачених обсягів.
Це викликає особливе занепокоєння для Європи, оскільки її енергетична система значною мірою залежить від імпортованого ЗПГ, особливо після 2022 року.
Швидка заміна закритих поставок з Близького Сходу виглядає проблематичною. Сполучені Штати залишаються основним альтернативним постачальником, але їх експортна інфраструктура вже працює на межі можливостей. Навіть плани на збільшення експорту приблизно на 15 млн тонн на рік не здатні перекрити обсяги з Катару, які складають близько 80 млн тонн на рік.
Норвегія також близька до пікових обсягів видобутку, що означає, що у разі затяжної кризи ринок може стикнутися не лише із зростанням цін, а й із серйозним дефіцитом газу.
Росія, в свою чергу, отримує додаткові важелі впливу на європейський ринок. Вона вже заявляє про можливість припинення постачання газу до ЄС раніше встановлених термінів. Президент РФ вважає, що зростання цін в Європі зумовлене конкуренцією за більш вигідні ринки. Американський ЗПГ, за його словами, буде направлений туди, де ціна вища — до Азії. РФ також працює над переглядом напрямків експорту, хоча це більше нагадує тактичний шантаж. У разі проблем зі снабженням з Перської затоки Росія зміцнює свої переговорні позиції і в Європі, і в Азії.
Головна вигода для РФ полягає в тому, що блокувати постачання російського ЗПГ стає складніше. Споживачі, зокрема з країн Азії, тепер розумітимуть, що навіть якщо ситуація нормалізується, можливість закриття Ормузької протоки може виникнути знову, тому потрібен “план Б”. У той же час, Європа усвідомлює, що через готовність країн Азії платити вищу ціну американський газ може йти не до Європи, а до Азії. Це може створити спокусу для Європи повернутися до російських постачань, хоча б тимчасово. Існує твердження, що нічого не є більш постійним, ніж тимчасове.
Ключове питання найближчих тижнів стосується участі регіональних гравців. Якщо конфлікт залишиться в актуальних межах та обмежиться обміном ударами між Іраном, Ізраїлем та їхніми союзниками, тоді ми можемо очікувати затяжного протистояння з економічним тиском і періодичними атаками на інфраструктуру.
Однак якщо бойові дії торкнуться важливих енергетичних об’єктів у країнах Перської затоки, або ж станеться серйозна блокада Ормузької протоки, це може призвести до глобальної енергетичної кризи, яка суттєво вплине на світову економіку.
