Як архітектор компанії blago, я досліджую різноманітні аспекти взаємодії між містом, природою та людьми, запрошуючи розглядати урбаністику як живу систему, а не лише набір інженерних рішень. Цей підхід призводить до формування концепції міського середовища третього покоління.
Не йдеться про кардинальні перебудови, а про зміну підходів. І найголовніше — ці зміни можна розпочати вже сьогодні.
1. Людина в центрі уваги, а не автомобіль
Досі міста проектувалися під транспортні потреби. Широкі дороги та складні розв’язки створювали умови, де людина почувалася лише гостем, а не основним користувачем простору.
Нині цей підхід втрачає свою релевантність. Значення отримує комфорт пішохода, безпека та можливість насолоджуватися простором, а не лише швидко його перетинати.
Місто повинно проектуватися з урахуванням потреб людини. Якщо простір незручний для пішохода, його функціональність ставиться під сумнів, незалежно від того, наскільки він технічно ідеальний.
Це передбачає зміну акцентів — від швидкості до якості перебування.
2. Локальність замість концентрації
Системи, які зосереджують усе в центрі, більше не відповідають потребам сучасності. Вони призводять до перевантажень і залежності від транспорту, створюючи нерівний доступ до можливостей.
На противагу цьому, райони мають стати самодостатніми, із розвиненою інфраструктурою, робочими місцями та культурним життям.
Локальність дозволяє зменшити навантаження на місто і сприяє формуванню сильних спільнот, які беруть відповідальність за свій простір.
3. Природа — складова частина, а не декор
Сьогодні природа не може бути лише декоративним елементом; вона стає невід’ємною частиною міської інфраструктури.
Зелені зони позитивно впливають на температуру, якість повітря, рівень шуму та психоемоційний стан жителів, формуючи комфортне середовище для життя.
Інтеграція природних елементів важлива не лише з естетичних міркувань, а й для виживання міст у нових умовах.
4. Місто як простір для взаємодії
Місто — це не лише забудова, а соціальні зв’язки, які виникають у процесі взаємодії людей.
Якісні громадські простори — такі як двори, площі та відкриті зони — створюють можливості для встановлення довіри, спільності та відчуття приналежності. Без таких просторових елементів навіть найсучасніші міста залишаються просто наборами будівель.
5. Маленькі зміни на заміну великим революціям
Одна з моїх ключових ідей — “міська акупунктура”. Це концепція невеликих втручань, які можуть запустити значні зміни.
Малі простори, локальні ініціативи, культурні події або перевідкриття існуючих територій можуть мати набагато більший вплив, ніж масштабні проекти.
Місто не потрібно руйнувати; його потрібно лікувати — обережно та поступово. Маленькі рішення можуть ініціювати великі процеси змін.
Міста третього покоління — це не далека концепція, а динамічний процес, що вже триває.
Головна сила цього процесу — у можливості впроваджувати зміни вже сьогодні, на рівні дворів та районів, впливаючи на повсякденне життя.
Марко Касагранде — фінський архітектор і біоурбаніст, який понад два роки працює в Україні. Він відомий завдяки масштабним екологічним проектам у різних країнах світу. Одна з його цілей — створення гармонійних систем співіснування людей і природи, активно працюючи над концепцією міст третього покоління, що поєднує інноваційні технології, екологію та людяність.
