До вчорашнього дня я не зовсім розумів, що означає бути частиною “команди Україна”. Але під час візиту до магазину до мене підійшли три групи людей, які висловили свою підтримку і подяку за мою роботу. Водночас вони задали партію запитань: “Чому ви звільнили Малюка?”, “Коли військовим підвищать зарплати?”, “Чому Кулеба ще без лопати?”, “Коли буде мир?” і навіть жартували про ціни на Київський торт.
Водночас я пояснив, що, як і всі, працюю на підтримку України, співпрацюючи з міжнародними колегами, не залишаючи країну за чотири роки, відправляю донати на фронт, і займаюся роз’ясненням подій зовнішньої та міжнародної політики. Проте я не перебуваю на державній службі, не маю статусу радника і не планую цього при теперішній владі.
У відповідь я почув, що, хоча до мене немає претензій, публічні особи також несуть відповідальність за дії влади. Це змусило мене відчути, що я справді є частиною “команди Україна”. Хоча я розумію, що те, що я чую від громадян, не завжди досягає очей чи вух високих посадовців.
В кінцевому підсумку, ми всі у “команді Україна”, але наші ролі різні: одні працюють, а інші зазнають критики. Це виглядає дещо несправедливо.
