Спостерігаю нині в українському медіа-просторі дивну ситуацію: напруга між прихильниками різних політичних сил досягла такого рівня, що під час обговорення актуальних тем вже забули про загрозу з боку російських агресорів і терориста Путіна.
Водночас, українські “ватники” та інші зрадники разом з так званими патріотами активно розповсюджують російську пропаганду, стверджуючи, що політика України гірша за режим Путіна. На цьому фоні активізуються колаборанти та противники української ідентичності, які відкрито виступають за “велику російську культуру”, підтримують московську церкву та організовують акції для малоросів і охочих до таких ідей.
У той же час, наша поліція, яка не має досвіду у військових операціях, та муніципальні патрулі не реагують на ці прояви агресивного українофобства.
Не забувайте: глибокі надра меншовартості
Нагадую владі, яка присягала служити українському народу, але досі:
- відсутнє адекватне законодавство щодо адміністративного покарання за українофобію;
- нормативи про кримінальну відповідальність за колаборацію залишаються не ефективними;
- не розроблені підзаконні акти, які мусили б регулювати діяльність організацій, зокрема релігійних, що пропагують ідеологію “русского міра”.
Натомість, деякі члени уряду та парламентарі продовжують боротьбу проти належного представлення “Історії України” та інших світоглядних дисциплін в освітньому процесі.
Особи з подвійним громадянством та відповідальні за освітню політику значно скорочують обсяг занять з історії України у 8-9 класах і намагаються об’єднати національну історію зі світовою, не здатні своєчасно надати школам якісні підручники з історії України…
Цинічно виглядає й спроба безглуздо збільшити кількість годин на такі предмети, як “Громадянська освіта” та “Фінансова грамотність”, за рахунок історії України!
Не забувайте: про державне мислення української нації
Зміст підручників з цих предметів також залишає бажати кращого.
Наприклад, підручник з громадянської освіти просуває ідею багатонаціональності й культури, стверджуючи, що Булгаков, який був українофобом, здобув визнання в Україні. Таким чином, грантові працівники продовжують просувати російські наративи за бюджетні кошти і бояться слів “українська нація” та “національна культура”.
І поки чиновники з бюджетними та грантовими коштами займаються захистом російських меншостей, Україні ще далеко до очищення від впливу кремлівських слуг.
А нам слід займатися своїми справами!
Про автора.Микола Томенко, український політик та громадський діяч
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.
