Країна втрачає можливості триматися лише на буревісниках своєї громади. Річний бюджет нині ледве покриває витрати на війну, а соціальні видатки дедалі більше залежать від допомоги з-за кордону: від Європи, США, Канади, Японії та Австралії. Ці ж країни постачають нам озброєння.
Необхідна мобілізація молоді, адже залишки добровольців з 2022 року і старші чоловіки не здатні вести активні бойові дії. Якщо ситуація не зміниться, управління військом стане справжнім випробуванням, адже немає чітких намірів з боку тих, хто командує.
Суспільство виявляє велике невдоволення щодо спроб розширити мобілізацію. Молоді чоловіки шукають способи уникнути служби: ховаються в укриттях або намагаються втекти за кордон, зазнаючи при цьому принижень.
Велику частину українців охоплює відчай, готові на приниження заради виживання, навіть якщо це не гарантує безпечного майбутнього в умовах окупації. Найвпевненіші намагаються стати частиною сусідніх країн, але чи готові ми прийняти таке майбутнє, де наші діти залишатимуться у статусі другого сорту?
Страх значно впливає на наші дії, і результатом може стати не лише поразка, а й приниження. Але на горизонті вже видно ознаки позитивних змін, адже ми змогли відстояти свій суверенітет і нам допомагають надійні союзники – сучасні держави, з якими нас об’єднують спільні цінності.
Тим часом російська армія спирається не лише на велич, а й на великі фінансові ресурси, які витрачаються на війну. Але з часом ця стратегія може послабитися: за даними економістів, дефіцит російського бюджету може досягти астрономічних чисел.
Перед нами постає питання: скільки потрібно втрат, щоб росіяни усвідомили безглуздість цієї війни? Втім, вони не бояться вбивати, адже багато хто йде на війну, бажаючи заробити грошей для своїх сімей, хоча насправді це тільки поглиблює абсурдність ситуації.
Дослідження показують, що витрати на війну перевищують будь-які можливі вигоди для росіян. У той же час в їхньому суспільстві залишається сильне бажання домінувати.
Альтернативою насильству є економічні та територіальні втрати, які можуть змусити анексійні настрої зникнути. Ми не можемо самі все змінити, адже боягузтво заважає нам діяти. Наша країна потребує кардинальних змін, і лише тоді ми зможемо сподіватися на мир.
Зараз ми маємо підтримку Європи, яка надає серйозну фінансову допомогу та зброю. Це важливо, хоча й недостатньо, аби вирішити всі проблеми. Разом з тим, зміни у політиці США можуть грати на нашу користь.
Пора задуматися над організацією і можливістю діалогу, адже без цього належні зміни не відбудуться. Без перемир’я не вдасться провести вибори та обрати нових лідерів. Якщо не зможемо хоч трохи перемогти, сподіваємося на підтримку наших партнерів у відстоюванні територіальної цілісності.
Час, щоб перестати ховатися і стати на свої ноги – це наше спільне завдання. Настав час долучитися до тих, хто вже б’ється на полі бою.
