Артем Нікополь (Дубина), боєць Азов, провів практично три роки в полоні. Коли він повернувся, його вразили дві речі: зникло Каховське водосховище, а українці все ще спілкуються російською мовою. “У полоні я вважав, що всі в Україні вже перейшли на українську”, – зауважив він.
Тетяна Даценко, вдова радянського офіцера, виїхала з окупованого Бердянська в квітні 2022 року. Вона розповіла, що навіть купити хліб було складно, адже їй говорили: “Не дивись в очі, твоє обличчя перекошене”. Для неї російська мова стала символом минулого.
Настя, студентка УКУ, народилася в україномовній сім’ї, але в її школі лише один учень спілкувався українською. Виганявся навіть шкільний фотограф, який зрештою перейшов на російську. Щоб захистити своє право на україномовне середовище, дівчина змінила п’ять шкіл.
Іван Малкович, чиї предки рятували Івана Франка, який повертався з ув’язнення, також робить свій внесок у збереження української мови, випустивши вишукану серію “Гаррі Поттера”, яку похвалила Джоан Роулінг. Одного ранку весни 2022 року він йшов до офісу на Бесарабці і помітив, як Київ наповнився українською мовою.
Тепер ці люди, історії яких я представляю у новому фільмі, дивуються тому, чому в Києві знову така велика присутність російської мови. Чому столиця країни, що веде війну, повернулася до мови агресора?
Мовний закон, який прийняли дев’ять років тому, став інструментом захисту для кожного україномовного українця. Війна ж стала каталізатором, що спонукала багатьох російськомовних до змін.
Ці фактори суттєво змінили статус української мови, але кожен скористався цим по-своєму.
Питання про можливе повернення російськомовних на політичну арену залишається відкритим. Що робити з мовою окупанта в наших школах, і як цю проблему намагалася вирішити Олена Пчілка? Чому в Міністерстві освіти досі говорять російською та як саботують підтримку української мови? Хто переможе: Андрій Данилко чи Дмитро Волканов? Про це йдеться в моєму новому фільмі “Мова Свободи”.
