Зневага до ліберальної демократії та схильність до диктаторів, зокрема Путіна, є невід’ємною частиною особистості Трампа. Його домінуюча риса – мегаломанія.
Для Трампа все має бути найбільшим. Навіть якщо це не так, його амбіції завжди прагнуть до вражаючих масштабів. Ліберальна демократія, в свою чергу, сприймає величність з обережністю, адже її основні принципи – це верховенство закону та усвідомлення, що кожен представник народу є лише “одним з” у колективі.
Трамп, прагнучи бути не просто президентом, а “більшим” за цю роль, відтворює картину, подібну до Путіна.
Зеленський же, в очах Трампа, є прикладом ролі, що викликає невдоволення: президент країни, що не є глобальним гравцем, здобуває популярність, що не відповідає Трамповим уявленням про ієрархію.
Чи може Україна піднятись до його рівня? Ні, не може. Для Трампа Україна є не більше ніж об’єктом, де мало ресурсів, але багато “скелетів у шафі”. Він не бажає підтримувати цю країну у конфлікті з Росією, адже вважає її надто незначною. Водночас, не ігнорувати її теж важко, враховуючи світову політичну ситуацію.
Таким чином, прогнозування дій Трампа виглядає не надто оптимістично, проте все ж таки передбачувано. Кожним його вчинком слід нагадувати собі про “манію величі”, що допоможе знизити рівень здивування від його рішень.
Автор: Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, блогер.
Думки авторів блогів не завжди збігаються з редакційними поглядами.
