Розглянемо цю ситуацію детальніше, щоб прояснити ключові моменти.
1. Що зображає цей закон? Він вносить корективи до статті 161 Кримінального Кодексу, додавши до неї фразу “прояви антисемітизму“.
2. Що охоплює 161 стаття Кримінального Кодексу? Вона встановлює кримінальну відповідальність за “порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками“. Ця стаття є чіткою та ємною. Проте, закон, ініційований депутатом Бужанським та схвалений парламентом, виглядає непродуманим з правової точки зору, оскільки встановлює надмірну увагу до однієї національної групи.
Це суперечить логіці тексту, що має на меті захист рівноправності. Таким чином, закон порушує як загальний сенс, так і принцип цієї статті.
3. Чи є підстави для окремого акценту на антисемітизмі в Україні? Чи є це поширеним явищем? Ні, підстави для цього не існують. Міф про антисемітизм в українському суспільстві є вираженням російської пропаганди. Насправді, згідно з авторитетними міжнародними дослідженнями, рівень антисемітизму в Україні є найнижчим серед 18 країн центрально-східної Європи.
4. Чи має президент підписати закон? Так, відповідно до Конституції, підписання законів є його обов’язком. Проблема полягає не в його підписанні, а в тому, що це сталося лише через 4 роки після ухвалення, тоді як за Конституцією це має бути виконано протягом 15 днів.
Президент, незважаючи на нездатність нинішнього парламенту захищати Конституцію і права, запровадив практику затримки підписання законів на невизначений термін. Мова тут йде не про питання, чи подобаються законопроекти, а про підрив правових основ держави.
5. Але ж президент має можливість ветувати закони? Так, але стаття 94 Конституції чітко описує терміни, що обмежують це право до 15 днів. Вето, в свою чергу, припускає повернення закону в парламент для повторного розгляду, а не його затримку та саботаж з боку президента. Конституція прямо зазначає, що через 15 днів “закон вважається схваленим Президентом України і підлягає підписанню та офіційному оприлюдненню“. Тому не лише закон про відповідальність за антисемітизм, а й всі інші закони, що чекають підпису президента понад 15 днів, відповідно до Конституції вважаються такими, що ним схвалені.
У підсумку:
- Внесення терміна антисемітизм у Кримінальний Кодекс виглядає штучним і непослідовним. Проте президент належно підписав закон, хоч його практичне значення може залишитися невизначеним, оскільки антивияв антисемітизму вже входить до поняття “порушення рівноправності громадян”.
- Якщо вже в статті 161 згадується антисемітизм, можливо, варто згадати також українофобію? З урахуванням того, що є нове законодавство, яке визначає це поняття.
- Тривале непідписання іншіх законів президентом є грубим порушенням Конституції і може стати підставою для імпічменту (хоча в нинішніх умовах це практично нереально, але ця ситуація не знімає відповідальності з президента).
Окрім того, після завершення дії воєнного стану, одним із пріоритетних завдань має стати уточнення статті 94 Конституції, щоб усунути можливість безкарного невиконання президентом своїх обов’язків щодо підписання законів. Логічно було б запровадити процедуру, подібну до тієї, що вже існує для випадків з вето: невчасно підписаний закон набуває чинності за підписом спікера Верховної Ради. Але це завдання вже для наступного складу парламенту.
