Макроекономічні показники свідчать про те, що для Кремля завершення війни є набагато небезпечнішим, ніж її продовження.
Війна як замінник економічної легітимності. Протягом 2000–2012 років легітимність Путіна ґрунтувалася на рості доходів та споживання. Зараз ця модель зазнала краху: реальні доходи громадян у період 2022–2024 років залишаються в стагнації або зростають лише номінально; інвестиції в цивільний сектор зменшились; споживчий імпорт замінюється гіршими та дорожчими аналогами. Режим змістився до мобілізаційної моделі легітимності, де війна служить виправданням зниження якості життя. Мир повертає питання економічної відповідальності на передній план.
Економіка війни: цифри, що пояснюють мотивацію. Протягом повномасштабної війни Росія суттєво перетворила свій бюджет на військові потреби. Основні параметри:
- Витрати на військову та безпекову сферу
- 2021 рік: приблизно 3,5% ВВП;
- 2024–2025 роки: 6,5–7,5% ВВП;
- У федеральному бюджеті — 35–40% загальних витрат.
- Федеральний бюджет
- Дефіцит: 2–3% ВВП щорічно покривається коштами Фонду національного добробуту (ліквідна частина зменшилась більше ніж удвічі з 2021 року); внутрішніми запозиченнями; прихованою монетизацією.
- Воєнно-промисловий комплекс — двигун економічного зростання
- До 70% зростання промислового виробництва у 2023–2024 роках припадає на оборонні галузі;
- Цивільне машинобудування та високі технології зазнають стагнації або спаду.
Це свідчить про те, що формальне зростання ВВП (1,5–3%) є військово-інфляційним, а не розвитковим.
Соціальна стабільність за рахунок війни. Російська держава фактично монетизує війну для населення: одноразові виплати мобілізованим дорівнюють 6–10 середнім річним зарплатам у регіонах; щомісячні військові доходи в 2–3 рази перевищують середню зарплату поза великими містами; для багатьох депресивних регіонів війна стала основним джерелом грошових надходжень.
Мир означатиме повернення сотень тисяч людей без роботи, різке падіння регіональних доходів та зростання соціального напруження.
Санкції та пастка “війна або обвал”. Незважаючи на адаптацію, наслідки санкцій мають структурний характер: експорт енергоносіїв збережено частково за фізичними обсягами, але зниження цін і маржі призвело до значного скорочення бюджетних доходів від нафти і газу; технологічний імпорт деградує, а відтік людського капіталу перевищує 1 мільйон осіб (міграція та втрати від мобілізації).
Вихід із війни без зняття санкцій може призвести до різкого фіскального та платіжного шоку, до якого режим не готовий.
Еліти, бюджет і страх відповідальності. Війна дозволяє Кремлю контролювати бюджетні потоки і маскувати неефективність через “воєнний стан”, забезпечуючи лояльність бізнесу за рахунок доступу до державних замовлень та уникаючи відповідальності за економічні провали.
Де-факто, макроекономіка показує, що Путін не має бажання завершувати війну: 6–8% ВВП уже інвестовано в конфлікт; бюджет, регіони та військово-промисловий комплекс стали заручниками воєнних витрат; формальне зростання ВВП не зможе вижити без війни, а мир призведе до соціального, фіскального та політичного колапсу.
З огляду на це, війна для Кремля є не шляхом до перемоги, а інструментом відстрочки неминучої внутрішньої кризи.
Висновки для України. Вітчизняний оборонно-промисловий комплекс (ОПК) набирає силу та стає все більш самодостатнім. Протягом війни його можливості зросли у 35 разів, і до кінця 2025 року їх вартість оцінюється у 35 мільярдів доларів США. Серед понад 900 компаній у секторі близько 100 є державними, а решта — приватними. Україна здатна виготовляти до 4 мільйонів безпілотників різних типів щорічно. У 2025 році бюджет розвитку ОПК може досягти рекордних 85 мільярдів гривень. Цього року розпочалось масове виробництво крилатих ракет, а також суттєво зросло виробництво самохідних артилерійських установок “Богдана”, снарядів, мін і різних дронів. 25 зарубіжних компаній, включно зі світовими гігантами в ОПК, вже у процесі локалізації виробництв в Україні. Частка потреб ЗСУ, задоволена вітчизняним ОПК, досягла 40%.
Продовження військових дій вимагатиме від України значної зовнішньої підтримки для боротьби з агресором та збереження своєї незалежності. Проте необхідно максимально використовувати внутрішні ресурси держави.
Синергія держави і приватного сектору в посиленні оборонного потенціалу України є оптимальним шляхом вперед. Однак цю співпрацю потрібно поєднувати з посиленням ролі держави в управлінні та контролі за використанням ресурсів.
Перехід національної економіки на військові рейки є ключовим завданням майбутнього. Для його реалізації необхідно використовувати комплекс економіко-управлінських важелів, зокрема державне оборонне замовлення.
Першочергове завдання — суттєве збільшення державного оборонного замовлення, залучаючи виробників як державної, так і приватної форм власності, а також реалізувати державні цільові програми з фокусом на потреби Збройних Сил України. Потрібно здійснити масштабні державні інвестиції у нові потужності для військового виробництва, спрямувати внутрішні ресурси на боротьбу з агресором через значне збільшення державних інвестицій. Капітальні інвестиції з державного бюджету або через спеціалізовані державні агенції необхідні для нарощування та модернізації потужностей підприємств ОПК.
Держава повинна використовувати стимули для підтримки виробників військової продукції всіх форм власності. Великі замовлення та інвестиції мають поєднуватися із системами стимулів. Тобто, з одного боку, держава має спиратися на ринкові механізми, які збільшать ресурси для військового виробництва, а з іншого — бути готовою коригувати ці механізми у власний інтерес.
Включення приватних виробників до національного ОПК відкриє можливості досягти поставлених цілей економічно ефективніше, ніж за умов монополії великих державних компаній.
Необхідність державних стимулів обумовлена високими ризиками приватних інвестицій під час війни. Частина виробництв могла б розвиватися через державно-приватні партнерства та створення спільних оборонних підприємств з партнерами.
ЗСУ мають бути повністю переоснащені відповідно до стандартів НАТО, що вимагатиме міжнародної співпраці. Створення нових потужностей у секторі буде базуватися на таких інструментах:
- Державні гарантії та компенсація процентних ставок за кредитами для виробництва сучасного озброєння.
- Податкові пільги для нових підприємств ОПК на 2-5 років.
- Податкові субсидії на величину інвестиційних витрат та преференції для інвест імпорту.
- Відновлення логістики і інфраструктури для підприємств ОПК, пошкоджених під час війни.
