- Путін не зацікавлений у захопленні територій. Ще з початку повномасштабної агресії він наголошував на тому, що окупація України не є його метою. Це твердження залишається актуальним і сьогодні.
Російська влада прагне змінити глобальні сфери впливу, вважаючи, що Захід має поступитися власними позиціями на користь Росії. Саме для цього й був спрямований ультиматум на початку 2021 року.
В Україні ж відведено роль жертви, що повинна підтвердити російські претензії. Невдача України за три дні мала стати аргументом для посилення цього тиску.
Тому питання щодо українських територій для Путіна не є пріоритетним. Він воює не з Україною за метри землі, а проти Заходу за “нову архітектуру безпеки”. Тому його переговори стосуються найбільше Президента США, як представника Заходу, а не Президента України.
Це також пояснює, чому Путін уникає діалогу із Зеленським. Навіть якщо б український лідер і захотів щось підписати, він не має повноважень виступати від імені США чи європейських країн, отже, перемовини з ним Путін вважає безглуздим.
- Хід війни засвідчує, що Путін зазнав політичної поразки. Чим довше триває конфлікт, тим ясніше це стає.
Війна є результатом політики. Якщо б вона принесла швидкий успіх, зміна влади в Україні могла б стати реальністю з подальшими переговорами з європейськими країнами. У цьому випадку Путін мав би вигляд переможця, який захопив значну частину Європи.
Зараз же він веде переговори, коли за три з половиною роки йому не вдалося контролювати навіть частину двох українських областей. Світ шокований не стільки потужністю російської армії, скільки її жорстокістю та легкістю, з якою втрачаються тисячі життів.
В результаті Путін практично втратив все політично. Ситуація Росії на міжнародній арені стала значно гіршою, ніж у 2022 році, і питання полягає лише в тому, коли ці дії припиняться.
- Постає важливе питання: про що взагалі можна домовлятися з Путіним? Хоча західні країни готові дискутувати про території України, питання нової безпекової архітектури залишається поза обговоренням. Цілі Путіна є політичними, тому можуть бути досягнуті лише через політичні переговори. Взяття Краматорська чи навіть падіння Києва не наближають Кремль до виконання своїх цілей.
Переговори для Путіна мають значення, але щоб їх результати були реальними, йому потрібно відмовитися від неприйнятних вимог стосовно колективного Заходу.
Якщо на це він не готовий, спільна тема переговорів — це лише обмін українськими територіями.
- Межі компромісу України стосовно територій. Наразі територіальний компроміс України обмежується замороженням конфлікту по лінії фронту та пасивністю у поверненні окупованих територій. Путін, за деякими даними, готовий до такого варіанту в певних південних областях.
Логіка переговорів та можливість завершення війни через територіальні угоди виглядає сумнівною, адже справжніми цілями Путіна не є контроль над територіями, а щось набагато більше.
