Війна між Росією та Україною триває вже більше трьох з половиною років. Путін не здатен здобути перемогу над Україною, і якщо б він мав таку можливість, то вже б з’явився в Києві. Однак безглузде продовження конфлікту свідчить про те, що російський лідер не може змиритися з поразкою і продовжує цю боротьбу.
Це питання викликає велику цікавість, адже всі ми пам’ятаємо, що відбувається з тиранами, які втрачають владу, коли їх звинувачують у злочинах проти людства.
Допомагаючи собі у пошуках нового озброєння у країн-партнерів – Китаю, Північної Кореї та Ірану, Путін виступає в ролі мілітариста, якому не вистачає ресурсів для продовження війни. Він формує нову агресивну коаліцію, при цьому китайський режим має свої інтереси, які вимагають, щоб Росія діяла в межах погоджених геополітичних рамок.
Путінська одержимість знищенням Української держави вже призвела до розширення НАТО за рахунок Швеції та Фінляндії. Кремль ігнорує те, що Росія стикається з серйозною демографічною кризою. Також китайська карта 2025 року демонструє, що частина російських територій позначена як належні Китаю. Це викликає мовчання з боку російських чиновників стосовно даних територіальних претензій.
При аналізі конфлікту часто забувають про вплив Китаю. Сі Цзіньпін двічі, після Олімпіад 2014 і 2022 років, дав згоду на дії Росії щодо вторгнення в Україну. Без китайської підтримки російсько-українська війна могла б закінчитися поразкою Москви вже до 2025 року. Проте позиція Китаю залишається на підтримку Росії, а Сі Цзіньпін все ще сподівається на перемогу Кремля.
Путін боїться повторити долю Каддафі, і це підштовхує його до боротьби за владу. Каддафі колись відкинув пропозиції про політичний притулок, що призвело до трагедії.
Дослідження подій в Кремлі вказує на те, що Путін втрачає контроль над країною, яку він править вже понад 25 років. Генерали можуть бути лояльні, але це не означає, що молоді офіцери не можуть прагнути змін.
Багато російських еліт уже вважають Путіна не символом стабільності, а навпаки, причиною своїх проблем. Усі злочини, скоєні під час війни, ляжуть важким тягарем на тих, хто залишиться при владі. Лише ті, хто зможе усунути його, отримають шанс уникнути покарання.
Путін чітко відчуває загрозу, яка нависла над ним. Його найближче оточення може вирішити, що його продовження при владі загрожує їхньому благополуччю.
Ситуація в Росії викликає паралелі з останніми днями Чаушеску. Режим намагається відтягнути момент свого падіння, сподіваючись на дива, подібно як колись їхній кумир Гітлер. Однак чудес не буде.
При цьому критичному стані, якщо Китай бажає тяжіти на стабільність у регіоні, Пекін міг би виступити за прекращеення війни. Чи готовий він на це – вже інше питання. Втрати Китаю від війни помітні, але очікування, що Росія зможе змінити глобальний порядок, є наївними.
Китайський уряд має безліч варіантів підтримки Путіна, можливо, навіть схожих на ті, про які колись мріяв Каддафі – відмовитися від влади і шукати притулку.
Пекін міг би запропонувати Путіну та його найближчим соратникам притулок в захищеній зоні, розміщуючи їх десь у віддалених регіонах, аби не порушувати порядок в великих містах.
Зараз настає критичний момент. За різними ознаками, Путін може втратити владу ще до 2026 року. Багато свідчень вказують на підготовку державного перевороту в Кремлі.
Якщо Сі Цзіньпін хоче уникнути повторення долі Каддафі чи Чаушеску, він повинен надати Путіну політичний притулок.
В китайських колах часто звучить думка про необхідність завершення війни в Україні. Найкращим варіантом було б вивести Путіна до Китаю, аби він не бачив іншого виходу, крім продовження конфлікту.
Китайський аспект російсько-української війни є надзвичайно важливим, і Пекін повинен ініціювати кроки до миру, адже утримання режиму Путіна є для них все менш вигідним.
