Протягом радянської окупації сталінська Моспатріархія спільно з владою підпорядкувала собі всі православні громади, що залишилися не ліквідованими більшовиками. Відомий агент спецслужб Редігер, який керував ними понад тридцять років, знаходився у тісному зв’язку з державою. Його за вірну службу швидко піднімали по кар’єрних сходах, вкінці він став патріархом.
Після відновлення незалежності Естонії та дії власних законів, була відновлена Естонська Апостольська Православна Церква, яка належить до Вселенського Патріархату.
Ця ситуація в Естонії відображає певні паралелі з Україною, хоча й у вужчих масштабах.
Митрополит Стефан, очільник ЕАПЦ, зазначив, що за 25 років свого служіння в Естонії представники Моспатріархії жодного разу не прагнули зустрітися з ним, навіть для обговорення.
Естонська Апостольська Православна Церква стала членом Конференції Європейських Церков, через що Моспатріархія вийшла з її складу, протестуючи проти цього кроку. Ключовим є те, що КЄЦ прямо засуджує російську агресію, чого не робить Всесвітня Рада Церков, де МП займає провідні позиції.
Наразі в Естонії проходять обговорення нового закону, який обмежить вплив Моспатріархії на православ’я в країні, визнаючи її не релігійним центром, а інструментом кремлівської гібридної агресії, яка є загрозою для держави. Після першого голосування президент повернув закон із зауваженнями, наразі він знову розглядається.
Митрополит Стефан запропонував російській юрисдикції в Естонії увійти до ЕАПЦ як вікаріат, з гарантією збереження традицій служіння, календаря і мови.
У відповідь на ці пропозиції сталися масові протести, “молитовні стояння” монахинь перед парламентом, а також негативні публікації у ЗМІ на адресу митрополита Стефана та держави. Моспатріархія не проявляє бажання вести діалог ні з ЕАПЦ, ні з державою, продовжуючи стверджувати, що не залежить від Гундяєва, хоч і залишається в його юрисдикції.
Важливо підкреслити, що:
1. В Естонії існує пряма юрисдикція Вселенського Патріархату вже майже 30 років.
2. Немає жодних питань до хіротоній єпископату і духовенства ЕАПЦ.
3. Митрополит Стефан, ЕАПЦ та держава протягом 25 років намагалися налагодити діалог з православними, підпорядкованими МП.
Відповідь на ці ініціативи — повне ігнорування пропозицій та вперте бажання утримуватися від будь-якої зміни статус-кво, пов’язаного з “русскім міром”.
Отже, не варто звинувачувати ПЦУ у відсутності відповіді з боку юрисдикції МП, адже всі численні звернення лишаються без відповіді — на що немає жодної реакції, окрім претензій та обвинувачень.
В Естонії немає ПЦУ, а поведінка МП часто є аналогічною українській ситуації. Можливо, настав час усвідомити, що “русскій мір” і церковний мир — це взаємно виключні поняття, і де є одне, не може бути другого, незалежно від країни чи континенту.
