Напередодні Великодня 415 року відбулася смерть Гіпатії Александрійської, видатної вченої та філософки, яка чи не найкраще представила жіночу науку у стародавні часи.
Гіпатія була донькою відомого математика Теона, останнього керівника Александрійської бібліотеки Мусейона, і виховувалася у середовищі книг. Про її матір бракує відомостей, але, ймовірно, вона померла під час пологів. Вихованням займався батько, який навчав доньку не лише наукам, а й мистецтву чіткої викладення своїх думок, публічних виступів та ведення дебатів.
Гіпатія продовжила освіту в Афінах, де вивчала Платона та Арістотеля. Вона стала послідовницею неоплатонізму, що значно вплинуло на християнську теологію, хоча не завжди поділяла погляди свого батька та віддавала перевагу інтерпретаціям Ямвліха, демонструючи свою самостійність у судженнях.
Після повернення до Александрії Гіпатія зайнялася викладанням філософії, механіки, астрономії та математики, зробивши значний внесок у науку.
Серед її досягнень – коментарі до праць відомих математиків, таких як Аполлоній та Діофант, деякі з яких тривалий час вважалися втраченими. Нещодавно був виявлений анонімний текст, з яким частина дослідників пов’язує коментарі Гіпатії до Діофанта.
Гіпатія також підготувала останню редакцію творів свого батька і вдосконалила різні прилади, зокрема аріометр і астролябію, яку іноді називають її винаходом. Після смерті Теона вона очолила його школу, вдосконаливши її та зробивши популярним навчальним закладом у єгипетській столиці.
Деякі історичні коментатори відзначали, що її учні були приваблені не лише її знаннями, але й зовнішністю, хоча сама Гіпатія була дуже стриманою та неприязно ставилася до зацікавлених залицяльників.
Філософські та математичні студії не ізолювали її та інших вчених від суспільства. Учні активно брали участь у громадському житті та консультувалися з викладачами, які вважалися впливовими особами в місті.
Александрійський єпископ Феофіл, відомий своєю ворожістю до язичників, проявляв лояльність до Гіпатії та її школи, в якій навчалися багато християн, включно з майбутнім єпископом Птолемаїди, Синезієм.
Феофіл
Феофіл бажав, щоб місцеві влади слухали думку Гіпатії, зокрема префекта Ореста, та добився, щоб вона стала його радницею. Однак після його смерті позиції новопризначеного єпископа Кирила змінилися, і відносини між ним та Орестом погіршилися. Прихильники Кирила, які були переважно місцевими жителями та ченцями, почали ненавидіти Гіпатію, звинувачуючи її в чаклунстві та спокусах Ореста.
Загибель Гіпатії
Зрештою, під час березневого посту натовп підбурений “читцем” Петром, напав на Гіпатію, коли вона поверталася додому. Її жорстоко вбили, розрізавши тіло на частини і спаливши останки, щоб замести сліди.
Гіпатія загинула не через свої наукові досягнення чи погляди, але сам факт її вбивства залишив глибокі сліди в історії. Єпископ Кирило спробував ухилитися від відповідальності за події, і новина про розправу справила настільки гнітюче враження, що вченим стали на деякий час надаватися особливі права під час соціальних заворушень.
З іншого боку, її історія також вплинула на богословів і агіографів. Житія святих, хоча й не є точними історичними записами, містять чимало аспектів, які ілюструють уявлення про святість та мораль.
Між життєписами Гіпатії та святої Катерини, яка також була з Александрії, виявилися численні паралелі. Це породило підозри, що автори житій “привласнили” історію Гіпатії, виказуючи її як християнську мученицю, разом з описом її вбивць як язичників.
Сцени з житія Святої Катерини – диспут з філософами та арешт
Більш того, з часів Просвітництва Гіпатію почали розглядати як борчиню проти “християнського невігластва”. Вона, залишаючись язичницею, чудово ладила з християнськими єпископами, за винятком Кирила. Навіть менше підстав було називати її атеїсткою, адже її вбивці мали ту ж культурну спадщину. Зміна античного світу середньовічним тривала кілька століть і не була одномоментною.
Такі трансформації історичних постатей у символи є звичайним явищем. Тому і дату загибелі Гіпатії часто асоціюють з 8 березня, хоча ймовірно, що вона не уявляла, що це число зрештою стане днем боротьби за права жінок. Це стало зручніше та зрозуміліше, надаючи символічну значущість.
