На мою думку, обставини, що склалися за три з половиною роки від початку повномасштабної війни, окреслили основні стратегічні елементи російсько-українського конфлікту, які залишаються незмінними. Хоча відбувається певний розвиток технологій і тактики на тактичному рівні, саме стратегічне бачення сторін зберігається. Чергова зміна на чолі США, наприклад, не призвела до суттєвих змін у конфлікті, тому повторювати раніше сказане не має сенсу. Тепер моя основна діяльність — це аналітична робота у формі написання текстів та коментарів для медіа, а не інтерв’ю.
Тексти, які я створюю, постійно спостерігаються. Одним із них було висловлювання, що майбутня літня кампанія для України стане серйозним випробуванням на витривалість серед війни, а Росія має намір продовжити свої наступальні дії на сході країни. За цими словами стоїть підтвердження політичних та стратегічних реалій, які підтверджуються подіями на фронті.
Ми можливо й можемо передбачити дії противника, адже Росія має завдання виснаження України, яке охоплює не лише військові аспекти. Однак на практиці залишаємося обмеженими у своїй здатності донести цю інформацію до наших міжнародних партнерів, оскільки домовленості про мир поки що не знаходять підтримки з боку Росії.
Стосовно нашої стратегії, потрібно відзначити, що успіхи в забезпеченні озброєння і підтримки наших партнерів все ще не досягають очікуваних результатів. Наша основна мета — переконати союзників у необхідності підтримувати Україні ресурси на необхідному рівні, особливо у період критичних складнощів.
Скандинавські країни швидше реагують на загрози з точки зору безпеки, ніж їх південні сусіди. Частково це пов’язано з покращеним усвідомленням військової загрози, що походить з Росії, і з історичними контекстами, які призвели до різного сприйняття безпеки в цих регіонах.
Конкретно щодо нашого військово-промислового комплексу, його розвиток потребує потужної економічної основи. У нас на сьогодні значні обмеження у розвитку, і хоч ми бачимо прогрес у номенклатурі озброєнь, Україні потрібно створювати спільні підприємства з міжнародними партнерами для досягнення якісно нового рівня виробництва.
Хоча є можливість діяти на світовому ринку зброї, зокрема в регіонах, які історично були вразливими для російської агресії, неможливо ігнорувати те, що конкуренція за ринки озброєнь також буде досить жорсткою. Створення нових технологій, зменшення залежності від інших держав і зміцнення міжнародних відносин в цій сфері — це саме те, чого потребує наше суспільство.
У відношенні нових технологій, враховуючи роль безпілотників у сьогоднішніх конфліктах, важливо зазначити, що їхнє використання зараз є критично важливим для стабілізації фронту. Хоча технології безперервно розвиваються, людський фактор залишається незамінним. Оператори, які обслуговують та використовують ці технології, будуть всюди присутні на полі бою.
Зокрема, що стосується балістичних ракет, їхнє впровадження в нашу армію — це важливий етап. Вони можуть забезпечити швидкість і велику вагу бойових частин, що є перевагою в конфлікті. Однак ми повинні бути реалістами і усвідомлювати, що проекція сили не завжди призводить до бажаних результатів.
Ядерна зброя, у свою чергу, є інструментом стримування, а не засобом досягнення перемоги у війні. Україна повинна уникати стати першою, хто порушить ратифікацію режиму нерозповсюдження ядерної зброї, проте відстежувати глобальні зміни в цій сфері потрібно.
Ситуація в світі вимагає уваги до стратегічних загроз, і підтримка міжнародних партнерів у зміцненні обороноздатності України залишатиметься пріоритетом нашої політики.
