Ситуація виглядає дещо інакше. Президент США має значні повноваження у сфері зовнішньої політики, і, очевидно, Трамп використовує вже відпрацьовані схеми обходу контролю з боку Конгресу, що були застосовані його попередником. Наприклад, під час адміністрації Байдена вводився “надзвичайний стан в енергетиці”, що дозволяло безпосередньо обмежувати будівництво LNG-терміналів та зупиняти проекти нафтопроводів, як це було з Keystone. Трамп, у свою чергу, адаптує цю методику до своїх потреб, акцентуючи увагу на “боротьбі з наркотиками”, що нагадує аналогічну стратегію, яку реалізували у Венесуелі.
У разі теоретичного оголошення імпічменту для Трампа, президентом може стати Ді Венс. Можливо, багато хто згадуватиме Трампа як “спокійного і мудрого лідера”.
Важливо розуміти, що “політика Трампа” не є винятковою, вона базується на загальній ідеології державного апарату, яку формують експертні групи.
Неможливо також забути про ситуацію з Гренландією: чи готові демократії повернути її, якщо Трамп знову отримає контроль? Відповідь – ні. Чи приберуть американські компанії з ринку нафти та газу в Європі? І знову – ні.
Сьогодні існує загальний консенсус серед політичних сил, зокрема в Демократичній та Республіканській партіях, який свідчить про те, що Китай розглядається як головна загроза.
Крім того, “файли Епштейна”, які колись викликали великий резонанс, ймовірно, втратять актуальність під час виборів, ставши просто частиною загальної інформації, відомої багатьом. Ці матеріали можуть негативно вплинути не лише на Трампа, але й на представників Демократичної партії, зокрема на клани Обам та Клінтон. Чому ж Байден не просував розслідування цієї справи, яку всі знали ще у 2016 році? Можливо, причина не в прихильності до Трампа.
Автор: Тарас Загородній, керуючий партнер Національної антикризової групи.
Редакція не завжди поділяє думки авторів блогів.
