Російськомовні українці повинні усвідомити, що їх ідентичність як таких існує лише в Україні. У разі приходу Росії – а вона вже зайняла частину українських територій – не залишиться жодних українців, незалежно від мови.
Такою є сумна доля колаборантів, адже навіть вони врешті-решт стають чужими в рамках “руського міра”. Ця система не потерпить навіть найменших проявів українства – хай навіть несвідомих.
Навіть “російськомовних українців” там вважатимуть “фашистами”, що призведе до їх фізичного або морального знищення.
Країна надає свободу, в тому числі – на жаль, право виступати проти національних інтересів та української мови. Це є частиною демократичного суспільства, але хотілося б, щоб громадяни усвідомлювали відповідальність за свої дії і розуміли, до яких наслідків веде свобода, спрямована проти самої себе. В Росії для цього не існує місця: ніякої свободи, ніяких прав протистояти “лінії партії”.
Ця суперечлива природа свободи проявляється в тому, що чим більше її, тим меншою стає її цінність. Відповідальність за використання свободи повинна бути усвідомлена.
Парадокс в тому, що “російськомовні українці”, аби зберегти свою ідентичність і право на протест, мають робити все можливе для того, щоб в Україні залишалася Україна, а не Росія. Важливо збільшувати присутність української мови в повсякденному житті, а не зменшувати.
Навіть якщо вони бажають залишитися “російськомовними українцями”.
