Едвін, відомий як Танос, залишив свою родину в Колумбії, щоб приєднатися до Інтернаціонального легіону оборони України в березні 2024 року. Його рідні не були в захваті від його рішення, оскільки війну в Україні вважають значно більш небезпечною, ніж те, з чим він стикався на батьківщині. Однак Едвін має рішучість допомогти Україні, і своїм власним досвідом свідчить про це, розповідаючи про свої враження від Києва та Тернополя, які він вважає чудовими містами.
Під час служби Танос проявив хоробрість у боях, зокрема в Серебрянському лісі та на Покровському напрямку, де зарекомендував себе як надійний і майстерний воїн, здобувши повагу серед товаришів по службі. Він ділиться своїм досвідом: основною труднощами є контроль власних емоцій та страхів. Як він зазначає, він вірить у Бога і вважає, що це також допомагає йому тримати себе в руках під час операцій.
Попри свої переживання на фронті, Едвін зберігає повагу до всіх солдатів, які борються за свої країни, підкреслюючи, що його негативне ставлення спрямоване лише до дій ворога в Україні. Він висловлює захоплення українським духом захисту свого народу і впевнений, що коли в ньому зникне ентузіазм, він залишить службу.
Едвін – професіонал своєї справи, який любить воювати і займається цим свідомо. Він вважає, що стати бійцем можна лише з народженням для цього. Основа військової служби — дисципліна, готовність до змін у свідомості та повне занурення у військове життя, без можливості просто знятися з служби.
Він також ділиться порадами для новачків, підкреслюючи важливість психологічної підготовки, адже перші хвилини бою є критичними. Едвін зазначає, що його рятує глибока віра в Бога, яка підтримує його під час небезпечних моментів.
У ході своїх операцій він брав участь у безлічі рятувальних акцій, адже військове братерство для нього означає значно більше, ніж просто службові стосунки. Це, за його словами, одна родина, де кожен підтримує один одного у скрутні моменти, і спільний досвід завжди сприяє зміцненню зв’язків.
Крім бойових стосунків, Танос розповідає про різницю в кулінарних традиціях, між Колумбією та Україною, визнаючи, що іноді йому не вистачає звичних страв, але в цілому він задоволений усім іншим.
Едвін також підкреслює важливість родинних цінностей і традицій. Перед поверненням з місії він завжди телефонує до матері, щоб запевнити її в своєму доброму стані, спілкування з нею заспокоює обидвох.
Цей досвід є підтвердженням того, що для бійців, які служать у Легіоні, бути частиною спільної мети та підтримувати один одного є критично важливим. Едвін вважає, що приєднуватися до Легіону — це особистий вибір, і важливо, щоб солдати були готові до реалій війни.
Відзначаючи, що в Легіоні служать противники з понад 75 країн, він говорить про свою роль серед тих, хто готовий боротися проти агресії і приносити справедливість у світ. Едвін пишається своїм шляхом як солдат, і його пристрасть до служби не зменшується, навіть після важких бойових дій.
