“Еспресо” висвітлює основні ініціативи у сфері атомної енергетики, розглядаючи їх потенціал і здатність забезпечити енергетичну незалежність Європи.
Сучасний стан атомної енергетики в Європі
Частина країн Європейського Союзу продовжує активно розвивати атомну енергетику. Це включає не лише вдосконалення наявних енергоблоків, але й створення нових реакторів та станцій, що є більш ефективними.
Слід почати з аналізу поточних можливостей ЄС, адже тут спостерігається істотна різноманітність. Наразі 13 країн з 27 експлуатують атомні електростанції, які обслуговують більш ніж 100 енергоблоків.
Лідером у цій галузі є Франція із 56 енергоблоками, що забезпечують від 63% до 70% внутрішнього споживання енергії.
На Заході, Іспанія та Швеція мають 7 і 6 реакторів відповідно, а також країни як Фінляндія, Угорщина, Бельгія, Словаччина, Болгарія, Чехія, Румунія, Словенія, Нідерланди та Хорватія мають свою частку в атомній енергетиці.
Велика Британія, яка раніше була частиною ЄС, тепер також має 9 енергоблоків і планує розширення свого атомного потенціалу.
Фінляндія досягла значного успіху, запустивши реактор Olkiluoto 3 з потужністю 1600 МВт, який наразі забезпечує 14% національної електромережі.
Фото: gettyimages
Серед країн Центрально-Східної Європи Чехія, Словаччина і Угорщина реалізують проекти модернізації старих реакторів і будують нові. Зокрема, вони активно впроваджують малі модульні реактори (SMR).
Польща, яка наразі не має жодної атомної станції, інвестує у будівництво двох нових великих станцій.
Німеччина, навпаки, стала першою великою економікою, що вийшла з атомної енергетики, закривши три останні реактори у 2023 році, незважаючи на зростаючий енергетичний тиск.
Лобізм атомної енергетики в Європі
Франція виступає одним з ключових лобістів атомної енергетики, плануючи побудувати шість нових реакторів типу EPR2. У 2023 році вона ініціювала створення коаліції країн ЄС, які підтримують ядерну енергетику.
Серед країн, що приєдналися до цієї коаліції, є Чехія, Польща, Румунія, Угорщина, Словаччина та Болгарія. спільно вони лобіюють за включення ядерної енергетики в кліматичну політику ЄС.
У 2024 році Єврокомісія оголосила про старт Європейського альянсу SMR, до якого входять провідні енергетичні компанії та науково-дослідні установи.
Метою альянсу є пришвидшення сертифікації нових технологій та запуск пілотних проектів до 2030 року у сфері маломасштабної ядерної генерації.
Чеська компанія CEZ нещодавно оголосила про купівлю 20% акцій компанії Rolls-Royce SMR, що є значним кроком у технології SMR у Східній Європі.
Фінляндія також активно співпрацює з кількома виробниками малих ядерних реакторів для реалізації нових проектів у Скандинавії.
Крім того, компанія Westinghouse з США бере участь у будівництві проектів у Польщі, Чехії та Україні.
Проблеми розвитку атомної енергетики в Європі
Незважаючи на прогрес, існує ряд факторів, які можуть стримувати розвиток атомної енергетики в Європі. Це включає політичні розбіжності, економічні ризики та соціальні наслідки, які можуть уповільнити реалізацію проектів.
Наприклад, є ініціативи проти включення атомної енергетики в “зелену таксономію” ЄС для доступу до сталого фінансування, підписані Німеччиною, Австрією, Люксембургом і Португалією.
Німеччина, як сильний противник атомної енергетики, не приєдналася до SMR Industrial Alliance, попри його фінансування Єврокомісією.
Також існує фінансова складність атомних проектів, де вартість одного енергоблоку типу EPR коливається від €8 до €12 мільярдів із термінами будівництва понад 10 років.
Недостатня кількість кадрів, зокрема через згорнуті навчальні програми у минулому, також викликає занепокоєння у галузі.
Ще однією проблемою є залежність від імпорту урану та компонентів. Попри нових постачальників, ринок все ще залишається вразливим до політичних потрясінь.
Перспективи атомної енергетики в Європі
Попри існуючі труднощі, спостерігається тенденція до відновлення ядерної енергетики, яка колись вважалася небезпечною. Цей процес підштовхує розвиток низьковуглецевих джерел енергії, прагнення до стратегічної автономії ЄС та впровадження нових технологій.
Однак темпи розвитку залишаються повільними через адміністративні бар’єри, політичні розбіжності та потребу у великих фінансових вкладаннях. Перші запуски нових маломасштабних реакторів очікуються лише після 2030 року.
Таким чином, країни Європи розвивають свою атомну енергетику нерівномірно: одні модернізують існуючі потужності, інші лише починають, а треті, як Німеччина, повністю відмовляються від них.
У результаті ми бачимо формування різних груп країн: держави з розвиненими потужностями (Франція, Фінляндія, Угорщина); країни, які тільки починають (Польща, Італія); і ті, що впроваджують інноваційні технології (Чехія, Румунія).
Незважаючи на протидію Німеччини, загальна тенденція в Європі вказує на відновлення інтересу до атомної енергетики, що може призвести до нової енергетичної ситуації в регіоні.
