Під час відзначення останніх подій виникає необхідність підготуватися до відновлення країни. Ідея щодо цього вперше з’явилася в перший місяць війни, коли стало очевидно, що Збройні сили України змогли досягти значних успіхів. Тоді було оприлюднено внутрішній документ на рівні уряду, що закликав державні підприємства представити свої пропозиції для відновлення України. Я також надав свої ідеї, що стосувалися запровадження військової економіки, але не зовсім відповідали концепції повоєнного відновлення.
Деталі подальших дій мені не відомі, але стало відомо, що зі всіх зібраних пропозицій сформували документ, відомий як “План повоєнного відновлення”. Однак насправді це був не стільки план, скільки набір проектів та ідей, які раніше готувалися для інших форумів. Я навіть помітив, що деякі з них вже презентувалися у Сполучених Штатах, тож нових ідей там було не багато. Багато старих і непотрібних проектів просто вийняли з архівів і представили з новою обгорткою.
Саме ці причини сприяли тому, чому перший варіант плану був неефективний. Особи, які відповідали за ці ініціативи, сподівалися реалізувати їх на фоні підвищеної уваги до теми України, чого раніше не вдалося досягти у спокійніші часи.
Проте, перша конференція виявилася недосяжним стартом. Попри поразку військ під Києвом, Росія продовжувала свої агресивні наміри, проте плани дещо змінилися. Віра у перемогу віяла, хоча й перенеслася на літо 2023 року. Під час другої конференції план був вдосконалений, його структура стала більш логічною, але суть залишилася незмінною — зменшилась кількість проектів.
Перші дві конференції, незважаючи на реальні сподівання, здавалися конструктивними. Проте подальші зустрічі перетворилися на фарс. Одні й ті ж особи продовжували висловлювати аналогічні ідеї без жодних практичних результатів.
