Громадська дискусія між архієпископом Сільвестром, ректором академії митрополії МП в Україні, та канцлером цієї ж митрополії, Антонієм Паканичем, навмисно демонструє ескалацію обговорення теми автокефалії для УПЦ. Сільвестр виступає за автокефалію як необхідний крок для місцевої церкви, в той час як його опоненти стверджують, що така автономія “не на часі” і веде до “розділення” церкви.
Подібну дискусію в українському суспільстві можна спостерігати ще з 1917-18 років, коли питання єдності з Московією чи прагнення до незалежності стало актуальним. Тоді, прийняття 4-го Універсалу Центральної Ради УНР проголосило незалежність і визначило подальший шлях боротьби за незалежну державу.
Ніхто не може мати ілюзій, що Москва здатна на справжнє партнерство або федерацію з Україною — всяка ініціатива з їхнього боку розглядається лише як спосіб досягнення колоніальної залежності України від Кремля.
Питання автокефалії для УПЦ вже піднімалося в період 1917-18 років, однак відсутність незалежної державності тоді не дозволила його вирішити, як сталося в Польщі.
У 1990-91 роках обидві гілки Українського православ’я визначили автокефалію як найбільш адекватну форму організації церкви
Тому теперішнє обговорення автокефалії в середовищі МПвУ насправді стосується більш глибоких питань: чи є Україна незалежною державою з власною ідентичністю, чи лише частиною “святой русі”, що тимчасово вирвана з імперської структури.
На позитив відзначимо, що МПвУ почала обговорювати ці складні питання, хоча це й відбувається з значним запізненням у три з половиною десятиліття.
Проте, існує великі сумніви щодо можливих практичних результатів цього обговорення, оскільки воно нагадує колишні спроби введення демократичних реформ, які так і не принесли реальних змін.
Автор: Євстратій Зоря, митрополит Білоцерківський та речник Священного Синоду Православної церкви України
