На жаль, в суспільстві спостерігається певна нерозуміння, що ці спроби “демілітаризації”, про які говорить Путін, насправді можуть мати й інший підтекст.
Безумовно, неможливо здійснити структурні реформи в оборонному секторі без політичного імпульсу від найвищого керівництва. Крім того, здається малоймовірним, що можна досягти чогось позитивного, коли президент уникає згадок про “мобілізацію” і “демобілізацію”, підписує знижки на штрафи для ухилянтів і проголошує мету, щоб “ТЦК не ходили вулицями”.
Варто відзначити, що українські соціологічні служби за роки війни провели безліч досліджень, від мотивації населення до мобілізації до загальних орієнтацій українського суспільства. Серед виявлених рис – низька довіра до інститутів, але висока довіра до “своїх”. Розкриваються конфлікти між уявленнями про свободу й відповідальність, двоїстість у моралі, а також впертість, сміливість, патріотизм і запит на справедливість. Все це впливає на формування ідентичності суспільства.
Якщо б політичні лідери справді прагнули з’єднати реальність з уявленнями громадян, вони могли б давно новими шляхами втілити це в життя. Проте реальність такова, що активність політиків в контексті великої війни залишала бажати кращого, навіть незважаючи на те, що у 2022 році вони ненадовго відволікалися від електоральних справ.
Зараз, коли говорять про вибори, навколо цієї теми панують чутки й спекуляції. Для політиків важливо донести інформацію до виборців у такому вигляді, щоб це не викликало напруги.
Слід зазначити, що інформаційний простір в Україні не є монополією однієї політичної сили. Існує велика кількість осіб та угрупувань, які мають свою точку зору та активно впливають на аудиторію. Це можуть бути не лише політики, але й зірки шоу-бізнесу, блогери та активісти, які формують суспільну думку.
Тим часом в розмовах з людьми відчувається різноманітність сподівань та настроїв. Дехто чекає “європейських військ”, інші обурюються через невиконані обіцянки захисту. Але справжні проблеми, що хвилюють людей, скоріше пов’язані з щоденними питаннями їхнього життя в умовах війни.
Один із досліджень показує, що ризик потрапляння до “поганого” командира викликає більший страх, ніж перспектива потрапити в полон. Це викликано як реальними ризиками, так і специфікою інформаційного простору, де негативна інформація про військову службу переважає.
Крім того, в умовах викликів існує прагнення шукати оптимальні рішення, створюючи нові структури для покращення управління та обороноздатності. Це стосується і лідерських підрозділів, які демонструють нові підходи, впроваджуючи сучасні практики.
Проте, навіть у кращих умовах важливо розуміти масштаб проблем, з якими стикаються політичні еліти. Якість управління і соціальна зрілість суспільства повинні бути на перший план, адже інформація нині доступна як ніколи раніше. Головне – це вміння сформулювати правильні запитання та продумати відповіді на них.
