Зміст
1. Суть Оттавської конвенції та процес її скасування
2. Позиція США: можливі зміни
3. Демілітаризована зона (DMZ) у Кореї: аналог та його можливе застосування
4. Уроки Кореї для України: виклики та технічні аспекти
Коаліція протипіхотних мін: червневий вихід
Згідно зі статтею 20 Оттавської конвенції, будь-яка країна-учасниця може зупинити свою участь, подаючи письмове повідомлення Генеральному секретарю ООН. Вихід вступає в силу через шість місяців після отримання такого повідомлення. До цього моменту усі зобов’язання залишаються дійсними.
У червні 2025 року країни Балтії завершили внутрішні процедури денонсації та подали відповідні повідомлення. Фінляндія також виконала процедуру, однак станом на початок липня повідомлення ще не було підтверджено. Польща схвалила денонсацію в Сеймі; зараз документ має пройти через Сенат, що дозволить надіслати повідомлення до ООН.
Президент України у червні підписав указ, що вводить у дію рішення РНБО про вихід з Конвенції. Це рішення підсилює можливості України у військових діях та співпраці з міжнародними партнерами. Згідно з українським законодавством, для формальної денонсації потрібен окремий закон, що дозволить надіслати повідомлення до Генерального секретаря ООН.
Таким чином, на початку 2026 року Україна, Польща, Фінляндія та країни Балтії можуть об’єднатися в “коаліцію протипіхотних мін” для стримування агресії з боку Росії. Вірогідно, ця коаліція залишиться на часі — на фоні підтримки загальноєвропейських ініціатив щодо заборони використання таких мін.
Країни-учасниці Оттавської конвенції, до яких входять всі країни ЄС і майже всі країни НАТО (за винятком США), зобов’язані утримуватися від участі у виробництві протипіхотних мін, відповідно до статті 1(1)(c) Конвенції, що забороняє будь-яку діяльність, пов’язану з цим. Це означає, що навіть непряме фінансування, технологічна підтримка або участь у виробництві протипіхотних мін може бути порушенням зобов’язань.
Отже, країни ЄС і НАТО, що залишаються учасницями Конвенції, будуть юридично обмежені у можливостях підтримувати виробництво протипіхотних мін в країнах, що вийдуть з неї, незважаючи на загальні оборонні відносини.
Виробництво протипіхотних мін, ймовірно, буде відбуватися на національному рівні за рахунок самих країн — через співпрацю між Україною, Польщею, Фінляндією та Балтійськими державами.
Протипіхотні міни і США
США та Республіка Корея не є учасниками Оттавської конвенції. Обидві країни аргументують свою позицію потребами національної безпеки, незважаючи на міжнародну критику протипіхотних мін.
Політика США щодо цих мін змінилася з часом залежно від адміністрації. У 2014 році адміністрація Обами обмежила використання протипіхотних мін за межами Корейського півострова, залишивши так званий “корейський виняток”. У 2020 році адміністрація Трампа скасувала ці обмеження, дозволивши використання неперсистентних мін у глобальному масштабі. У червні 2022 року Білий дім знову підтвердив політику обмеження використання тільки на території Кореї та висловив намір дотримуватись Конвенції, хоча формально до неї не приєднався.
У 2022–2023 роках США передали Україні близько 10 200 артилерійських снарядів RAAMS (Remote Anti-Armor Mine System). Ці снаряди розсипають дев’ять протитанкових мін, які самостійно знищуються через визначений час — зазвичай від 4 до 48 годин. Це озброєння не суперечить нормам Конвенції, оскільки заборона стосується лише протипіхотних мін. Таким чином, використання RAAMS в Україні вважається легітимним та не порушує міжнародного гуманітарного права.
У листопаді 2024 року США вперше постачали Україні протипіхотні міни у формі артилерійських снарядів ADAM, які містять 36 мін, активованих різними налаштуваннями. Хоча ці міни класифікуються як “неконсервовані”, технічна небезпека залишається до моменту їх фізичного знищення. Адміністрація Байдена обгрунтувала їхній продаж терміновістю та збалансованим використанням. Проте з юридичної точки зору це виходило за межі Конвенції.
Республіка Корея, подібно до США, не приєдналася до Конвенції. Корея вважає заборону протипіхотних мін неприйнятною через постійні загрози від Північної Кореї. Мінні поля вздовж демілітаризованої зони є важливим елементом для стримування потужностей суперника. Сеул заявляє, що питання про приєднання до Конвенції розглядатиметься тільки за умов стабільного миру на півострові.
Безпекова стратегія: міни в демілітаризованій зоні Кореї та на сході НАТО
Демілітаризована зона (DMZ) у Кореї простягається на 250 км уздовж 38-ї паралелі і має ширину 4 км. Однак не вся територія щільно замінована. Основна зона мінування розташована в смугах глибиною 1,5–2 км.
За даними південнокорейських джерел, у південній частині DMZ перебуває близько 1,27 млн мін, переважно протипіхотних, закладених у понад 500 мінних полях. Це дозволяє контролювати маневри противника і позитивно впливає на психологічний стан. Тому укріплення кордонів за даним прикладом могло б набути актуальності для України та її сусідів, враховуючи можливість аналогічних загроз від Росії.
Якщо Україна планує створити таку ж систему мінної інженерії, як у Кореї, це вимагатиме величезних обсягів протипіхотних мін. Обрахунки свідчать, що для фронту довжиною 1 000 км з двокілометровим поясом знадобиться близько 12-24 мільйонів мін.
У Польщі акцент на 400-кілометровому кордоні з Білоруссю вимагатиме близько 4–5 мільйонів. Країни Балтії потребуватимуть близько 10–14 мільйонів мін для охоплення своїх кордонів.
Загалом, для тотального відновлення корейської моделі України, Польщі, Балтії та Фінляндії знадобиться понад 55 мільйонів мін. Це створить значні виклики у виробництві, логістиці та політичній легітимності.
Уроки Кореї для України та ключові виклики
Стаціонарна мінна оборона може бути ефективною у рамках багаторівневої системи, що включає спостереження, швидкі реакції та чіткі правила застосування. Південна Корея використовує системи моніторингу та укріплення для контролю границь, зменшуючи необхідність у людських ресурсах. Проте є ризики, пов’язані із тривалим мінуванням, зокрема потреба у моніторингу забруднених зон та ризик для цивільного населення.
Країни, які виходять з Конвенції, можуть не отримати міжнародної підтримки, яку має Корея. У військовому контексті важливо чітко пояснити потреби у мінуванні та способи контролю.
Мінні загородження не можуть замінити рухливість, гнучкість та технологічну адаптацію. Сьогодні Південна Корея поступово переходить до автоматизації та нових технологій. Україна, Польща та країни Балтії мають враховувати динамічність загроз з боку Росії та балансувати свої зусилля між стаціонарними та мобільними оборонними системами.
При створенні мінних полів важливо також запровадити політику з розмінування з моменту відновлення контролю над територією, враховуючи ризики для цивільних осіб.
