Сім’я поділилася своєю історією про труднощі, які вони подолали, щоб покинути окупований Мелітополь, пройшовши через Росію та Білорусь.
Ізоляція та рішення про виїзд
У січні в Олешках відбулася трагічна подія: загинув водій, який намагався виїхати людей з міста. З тих пір місто потрапило в ізоляцію, позбувшись постачання пенсій, продуктів та транспорту.
“Після загибелі водія ніхто більше не наважувався вивозити людей. Не можна було ні отримати пенсію, ні купити їжу. Люди відмовлялися за будь-яку пропозицію через небезпеку”, – розповідають пенсіонери.
Тому вони залишалися вдома, поки ситуація не стала критичною.
“2 березня ми вирушили пішки в сторону Голої Пристані, практично не повідомивши про це нікого. Було моторошно. Щоб полегшити свою подорож, ми натрапили на покинутий візок, який значно полегшив нам шлях”, – згадують літні люди.
Відстань у 15–20 кілометрів вони подолали за дев’ять годин і дісталися Голої Пристані абсолютно виснажені, о п’ятій вечора. Там їх прихистив перехожий і надав контакт диспетчера, який допомагав з організацією виїзду.
Підтримка волонтерів
Подальший виїзд був організований волонтерами. Диспетчер проклав маршрут, а наступного ранку місцевий житель на скутері довіз пенсіонерів до місця збору, де їх забрав водій.
“Автомобіль мчав до Мелітополя. Ми запитали, де можна зняти пенсію, водій дав нам поради і чекав на нас біля Михайлівки, після чого ми відправилися далі. У Якимівці нас пересадили на комфортний автобус”, – згадують вони.
Перетин кордону з Білоруссю
Наступним викликом стало перетин кордону з Білоруссю на пункті пропуску “Луганське”. У цій ситуації родина зіткнулася з проблемою — чоловік втратив російський паспорт, який необхідно було взяти в окупації.
Перевізнику знадобилося кілька годин, щоб з’ясувати, що паспорт залишився на стійці реєстрації і був випадково забраний іншою людиною. Незважаючи на відсутність документа, перевізник зміг домовитися з прикордонниками, показавши фотографію паспорта на телефоні.
Після ночі в Бресті, 6 березня, волонтери доставили їх до пунку пропуску “Мокрани – Доманово”, єдиного пішее переходу з Білорусі в Україну.
“Дорога була коротшою та, здається, безпечнішою, але для нас, виснажених, це не здавалося правдою. У Доманово у нас забрали російські паспорти, але ми усвідомлювали, що повернутися назад не можемо. В Україні нас зустріли волонтери, пригостили їжею і відправили далі через Львів на Хмельниччину”, – діляться спогадами.
Повернення додому
Сьогодні вони вже вдома у невістки, яка чекала на них з початку великої війни. У цьому процесі порятунку брали участь багато людей: випадковий перехожий у Голій Пристані, диспетчер, водії та волонтери. Родина сподівається, що їхній досвід стане прикладом для тих, хто ще боїться залишати окуповані території. Вони особливо хочуть знайти чоловіка, який їм допоміг, щоб висловити свою вдячність.
“Ми вдячні всім! У свої 70 років, переживши всі труднощі, ми змогли подолати цей шлях. Сподіваємось, наша історія надихне тих, хто все ще не наважується покинути Олешки”, – зазначають співрозмовники.
- На початку березня стало відомо про загострення гуманітарної кризи на тимчасово окупованих територіях, зокрема в Олешках, де вже понад місяць існує гострий дефіцит продовольства, а окупанти створюють небезпечні умови для виїзду з населених пунктів.
