Про свою участь у гуманітарній допомозі розповідає письменник. Він згадав, що мав друзів, які живуть неподалік кордону — з польської сторони у Будомєжі, а з української, здається, біля Яворова. Друзі об’єдналися для сприяння українцям, і письменник вирішив приєднатися: “Я запитав, чим можу допомогти. Вони відповіли: просто приїдь”, – і він вирушив. Маючи велику автівку, письменник займався перевезенням людей, незважаючи на загрози, як-от обстріл Яворівського полігону.
Він згадує, що в перші години, коли він почав свою діяльність, відчуття розгубленості швидко змінилося на необхідність діяти і допомагати.
Завдяки другові, який залучив його до роботи у добрій фундації, праця щодо забезпечення гуманітарної допомоги в Україні зайняла важливе місце в його житті.
Описуючи перші дні війни, автор зізнається, що побачене справило на нього сильне враження: “Це було схоже на гуманітарну катастрофу. Кінець зими, початок весни – поля сірі, люди з дітьми та валізами. Я пам’ятаю, як чоловіки проводжали жінок до переходу, а потім поверталися назад. Це було жахливо, але ми зосередилися на перевезеннях.”
На польському боці все організовувалося спонтанно, але з великою енергією. Був створений табір з волонтерами, серед яких було багато молоді, готової приймати жінок і дітей. Південь держави виявив величезну солідарність, яка стала несподіванкою навіть для місцевої влади.
Попри політичний контекст, масова підтримка українського народу в Польщі стала неочікуваною для уряду. Ця реакція кардинально змінила риторику, адже з’явився потужний суспільний рух. “Вирішально було просто діяти – перевозити, допомагати, і навіть прикордонники ставали на бік людей, коли виникали проблеми з документами,” – зазначив письменник.
- З ранку вівторка, 29 квітня, на фронті зафіксували 75 бойових зіткнень, зокрема на Покровському напрямку, де ворог здійснив 38 атак.
