Російські терористи минулого століття не намагалися залякати народ, оскільки розуміли, що це не має сенсу. Вони зосереджували свої зусилля на залякуванні монархів і високопоставлених чиновників, адже саме вони були головними центрами ухвалення рішень, і ця тенденція залишається актуальною й сьогодні в Росії.
Варто зазначити, що терористичні акти, які націлені на звичайних людей у Європі чи США, свідчать про стабільність їхньої демократичної системи. Політичні рішення тут залежать від думки громадян, відповідно, їх і потрібно залякувати, підриваючи віру в здатність держави їх захистити.
Коли російські війська обстрілюють українські міста та тероризують мирне населення, це не лише прояв цинізму щодо тих, хто не підкорився, а й визнання справжності української демократії. Вони намагаються уразити те, що в Україні є головним центром ухвалення рішень.
Важливо зазначити, що Україні не варто вести “інформаційну війну” з Росією у симетричний спосіб. Асиметричні інформаційні впливи потрібні й корисні, але вони повинні істотно відрізнятися від російських операцій.
Причина у тому, що українці розглядають своє суспільство як систему двосторонніх зобов’язань. Вони вірять, що державні інституції залежать від них так само, як і вони від держави. Натомість росіяни сприймають свою державу як єдину систему, без якої не можуть існувати. У них вибір обмежений: залишатися підкореними або ставати ворогами держави.
У минулі епохи ситуація була іншою. Громадяни СРСР мали можливість отримувати інформацію ззовні, що створювало відчуття надії на зміни, які згодом стали реальністю. Наразі ж багато хто на Заході уникає критичних висловлювань щодо Росії, натомість у російській політиці активно використовуються такі тези, що є формою ментальної гри.
Тому “наступальна” інформаційна політика України доцільна не стільки в Росії, скільки за її межами, особливо в західних демократіях. Тут, зрештою, вже робиться багато для досягнення цієї мети.
