Один із рятувальників в Одесі, Андрій Скрипка, розповів про особливості своєї роботи в умовах війни, а також про емоції, які переживає під час виконання обов’язків.
“Ти працюєш і чуєш крики, вигуки, плач”
Андрій вже 10 років виконує обов’язки рятувальника. За цей період він звик до багатьох викликів, але особливо важко йому було переживати людські втрати.
До початку повномасштабної війни він працював у Миколаївській області, пізніше переїхав до Одеси, де зараз є начальником караулу. Тут він знайшов свою другу половинку, яка також є рятувальницею. Дружина підтримує Андрія після важких змін, допомагаючи відволіктися від роботи.
“З початком війни наша робота змінилася. Тепер існує загроза нових обстрілів, коли ми виїжджаємо на виклики. В Одесі постійно трапляються обстріли, наша основна мета – рятувати людей, гасити пожежі й ліквідовувати наслідки надзвичайних ситуацій. Моя дружина активна та допомагає мені в моменти відпочинку, це дозволяє відволіктися від роботи”, – ділиться Андрій.
Для рятувальників найскладніше – бачити загиблих людей під завалами, особливо коли поруч їх родичі, які спостерігають за кожним кроком рятувальників.
“Коли ми приїжджаємо на місце обстрілу, дуже важко бачити людей, які чекають на звістки про своїх близьких, які можуть бути під завалами. У той час, коли ми працюємо, за спиною чути крики, вигуки та плач. Це, напевно, найважче в нашій роботі”, – каже Андрій Скрипка.
“Неможливо передати ейфорію від порятунку людини”
Андрій пригадав випадок, коли рятував людей у багатоповерхівці після обстрілу.
“Цей будинок повністю зруйнувався, у нас була інформація, що під завалами можуть бути і дорослі, і діти. Пошуки були дуже складними, але ми намагалися працювати максимально швидко, щоб дістати живих людей. Багато людей спостерігало за нашою роботою, всі чекали, що ми знайдемо когось живим”, – згадує рятувальник.
“Ще пам’ятаю, як один раз вдалося врятувати жінку з палаючої квартири. Час грав проти нас, але ми встигли її завчасно знайти. Це були неймовірні емоції – вона кликала на допомогу, і ми почули її. Дякую за те, що зуміли врятувати її, а потім знову треба було повертатися до роботи. Але це додає сил і позитиву, коли бачиш результат своїх дій”, – розповідає Андрій.
Під час війни в Одесі загинуло кілька рятувальників. Андрій говорить, що ці трагедії спричиняють сильний біль серед колег, адже вони стають як одна велика родина.
“Ми знаємо, що можуть статися трагедії, але змушені продовжувати працювати, адже крім нас ніхто цього не зробить. У нас своя велика сім’я, ми завжди допомагаємо одне одному, навіть якщо особисто не знайомі. І після таких втрат ми тільки намагаємося рухатися далі”, – додає він.
Андрій також зауважує, що за час війни мешканці Одеси стали більш свідомими, відповідальнішими в реагуванні на тривоги та цінування життя.
“Особливо це стосується тих, хто пережив ці всі події на власному досвіді. Люди починають більше цінувати життя, намагаються не відкладати важливі речі на потім. Наша незалежність, наприклад, стала символом свободи у всіх аспектах – виборі та можливості вільно жити”, – наголошує Андрій.
