Цього дня в 1942 році Агатангел Кримський помер у лікарні Кустаная, Казахстан, після арешту й тривалого ув’язнення через звинувачення в “українському буржуазному націоналізмі”. Ця трагічна подія стала фіналом життя одного з найталановитіших поліглотів та сходознавців, який присвятив своє життя українській науці та культурі.
Дитинство та початки наукової кар’єри
Юний Агатангел Кримський разом з родиною, фото з Вікіпедії
Агатангел Юхимович Кримський народився 3 (15) січня 1871 року у Володимирі на Волині в сім’ї вчителя. По батьківській лінії він походив з кримськотатарської родини, а материнське коріння було польсько-литовським. Хоча Кримський мав кримськотатарське походження, він виховувався в білоруському контексті.
“Мій батько – з білоруського міщанського роду, мати – полька лікарка, хоча я родом не українець, але виріс на Україні. Я цілком проукраїнився”, – згадував сам Кримський.
У дитинстві він продемонстрував незвичайні здібності до мов, і вже в три роки навчився читати. Закінчив кілька гімназій, серед яких київська Колегія Павла Ґалаґана, де освоїв кілька європейських мов. У 15 років міг вільно читати класику арабською, перською та турецькою.
З 1889 по 1892 рік навчався у Лазаревському інституті східних мов у Москві, а пізніше продовжив навчання на історико-філологічному факультеті Московського університету.
Етапи становлення Кримського як мовознавця
Феномен Агатангела Кримського визначався поєднанням вражаючої пам’яті, систематичності та глибокого інтересу до мов Сходу і слов’ян. Він вільно володів понад 60 мовами, деякі оцінки вказують на 80, серед яких арабська, перська, турецька, іврит, ефіопська, китайська, японська, багато кавказьких і тюркських мов, а також слов’янські та західноєвропейські.
У 1892–1896 роках жив у Бейруті та Дамаску, де занурився в арабську мову й культуру. Саме там він зібрав величезний обсяг матеріалів для своїх робіт з арабської діалектології та історії ісламу. Після повернення викладав у Лазаревському інституті з 1898 по 1918 рік, ставши професором арабської та турецької філології.
Однак головним поворотом стало його усвідомлене рішення присвятити себе українській науці. Ще в молодості Кримський зацікавився українською літературою, листувався із видатними особистостями того часу, такими як Іван Франко, Леся Українка та Михайло Грушевський.
“Я усвідомив, що мушу стати українофілом, і жадібно ухопився за українство”, – казав Кримський.
Київський період: творення українського сходознавства
фото з Вікіпедії
З початком Української революції в 1918 році Кримський переїхав до Києва на запрошення видатного вченого Володимира Вернадського. У столиці він став одним із засновників Української академії наук, очолив історико-філологічний відділ і заснував кабінет арабської та іранської філології, ставши першим головою Сходознавчої комісії.
З 1921 року він був директором Інституту української наукової мови та взяв участь у Першому Всеукраїнському православному церковному Соборі, що затвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви.
Не зважаючи на труднощі, він завершив важливі праці, зокрема 5-томну “Історію арабської літератури” та 4-томну “Історію Туреччини”, а також численні дослідження українського літературного процесу. Кримський також був автором роману “Андрій Лаговський” та поетичних збірок.
На його рахунку є численні переклади українською з творів арабської, перської та турецької літератури, які включають “Тисячу і одну ніч” та “Шах-наме”. Загалом він написав більше тисячі наукових праць, а його ім’я внесене до переліку видатних діячів світу ЮНЕСКО.
Переслідування радянської влади
вшанування пам’яті вченого, фото з Вікіпедії
Невдовзі після 1920-х років Кримського почали переслідувати радянські органи. Його звинувачували в “українському націоналізмі” та “буржуазному космополітизмі”. Зокрема, йому закидали відмову підписувати зрусифікований правопис 1928 року, а також зв’язки з “націоналістичним підпіллям”.
У 1930-х роках йому було заборонено публікуватися і викладати, а його наукова діяльність потрапила під суворий контроль держави.
У липні 1941 року, в розпал Другої світової війни, 70-річного Кримського заарештували в Звенигородці, де він перебував у сестри. Його звинувачували в тому, що він був “ідеологом українського буржуазного націоналізму”. Після допитів і тортур його етапували до Кустанайської тюрми.
Офіційною причиною смерті 25 січня 1942 року стали виснаження і старість, але фахівці вважають, що справжніми причинами були жахливі умови утримання, голод і тортури. Місце його поховання досі залишається невідомим.
Агатангела Кримського реабілітували лише наприкінці 1950-х років. Його ім’я повернули в українську науку, але трагедія його життя стала символом сталінського терору в українській інтелігенції. Сьогодні його ім’ям названі наукові установи, а також створені премії та конференції, присвячені його спадщині. Його роботи продовжують видаватися, що свідчить про важливість його внеску в історію та культуру.
Не варто забувати: Брат був коханцем царівни: 223 роки тому не стало гетьмана Кирила Розумовського, який мріяв про спадкову булаву.
