Найвідоміша українка, на честь якої назвали кратер на Меркурії – Катерина Білокур

У цьому огляді йдеться про шлях до визнання талановитої художниці, трагічні моменти її життя та вражаючі роботи, представлені на міжнародному рівні в Парижі.

Ранні роки та перші кроки в мистецтві

Катерина Білокур, народжена 7 грудня 1900 року у заможній родині, з дитинства захопилася малюванням. Проте її батьки не підтримували це заняття і забороняли їй займатися мистецтвом. Про свої перші спроби вона згадувала так:

“Я вкрала у матері шматок білого полотна і взяла вугілля… На одному боці я малювала щось, захоплювалася, а потім перевертала на інший бік — там знову зображення. Потім я випрала полотно і знову починала малювати. Одного разу я намалювала уявних птахів… Мені було так радісно, що я змогла придумати щось нове! І ось тут мене і спіймали батьки. Вони зірвали мій малюнок і кинули в піч, вважаючи, що такі емоції недоречні.”

Попри заборони, Катерина продовжувала малювати нерозважно, використовуючи залишки полотна та вугілля. Вона також створювала декорації для місцевого театрального гуртка.

Після дізнання про Миргородський технікум художньої кераміки, вона вирушила туди з двома малюнками, однак не змогла надійти через брак документів про освіту. Вражена відмовою, вона повернулася додому пішки.

У 1928 році, дізнавшись про набори в Київський театральний технікум, Катерина знову спробувала свої сили, але знову отримала відмову.

Особисті випробування

Після невдач вона опинилася в стані відчаю і намагалася скоїти самогубство, однак ця спроба призвела лише до застуди. Після цього батько, побачивши її страждання, дав згоду на заняття малюванням.

Навесні 1940 року, почувши пісню “Чи я в лузі не калина була” у виконанні відомої співачки, Катерина написала їй листа, додаючи свій малюнок на полотні. Робота вразила співачку, і вона вирішила підтримати талановиту художницю. Пізніше до обласного центру надійшло розпорядження розшукати Катерину і цікавитися її роботами.

Того ж року в Полтаві відбулася персональна виставка художниці, на якій було представлено всього 11 картин, проте вона отримала величезний успіх.

фото: з відкритих джерел

Визнання та міжнародний успіх

У 1944 році село Богданівку відвідав директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва, який запропонував організувати виставку та придбати її картини. Це стало основою для створення однієї з найкращих колекцій робіт Білокур.

Три її картини — “Цар-Колос”, “Берізка” і “Колгоспне поле” — були представлені на міжнародній виставці в Парижі, де Пабло Пікассо високо оцінив її роботи, порівнявши їх із творчістю відомої художниці наївного мистецтва.

У 1948 році Катерина втратила батька. Переїзд до родини, яка переживала важкі часи через конфлікти, лише ускладнив її життя.

З початку 1961 року вона страждала від сильного болю, і, незважаючи на лікування, 10 червня того ж року художниця померла. Її поховали в рідному селі.

Спадщина та вшанування пам’яті

Катерина Білокур стала символом успіху і прославила українське мистецтво на міжнародній арені. У її житті були важкі моменти, зокрема нерозуміння з боку односельців, які вважали, що вона намагається уникнути домашньої роботи. Проте, незважаючи на всі труднощі, вона продовжувала створювати свої шедеври, навчаючись у природи і використовуючи саморобні матеріали.

Улюбленими фарбами митця були ультрамарин і синій кобальт. Багато з її робіт виконані на синьому фоні, що ставив акцент на красу природних мотивів.

Цікаві факти

На честь художниці названі вулиці в багатьох містах України. Ім’я Катерини Білокур носить також один із пластових куренів у Тернопільській області, який активно популяризує її творчість.

14 листопада 2024 року кратер на Меркурії було названо на її честь, а її внесок у мистецтво увічнений серед найвідоміших жінок України. На 125-річчя художниці у столичному музеї відбулася виставка її творів, яка викликала великий інтерес.