У Південній Кореї строкова служба має почесний статус, і багато зірок прагнуть пройти її з гідністю.
Чому ж існує така різниця між країнами, адже в обидвох демократії, а вороги мають схоже коріння? Це пов’язано з якістю підготовки, ефективністю управління та взаємодії з суспільством. Китай має більше ресурсів і здатний впливати на Тайвань краще, ніж Північна Корея на Південну, що ускладнює створення стабільних інституцій.
Проведемо аналогії з Україною. Ми знаходимося десь між цими двома прикладами. В Україні є герої, які отримують визнання, та ті, хто лише намагається зобразити послідовність, активно “воюючи” на концертних сценах; серед людей також є ті, хто намагається уникнути служби за кордоном або ж співпрацює з ворогом.
Наша ситуація унікальна, адже війна триває. Проте певні паралелі все ж можна провести.
Мобілізація стала великою проблемою. Важливо розуміти, що до неї спочатку ставилися як до неприємної необхідності, а не як до процесу, який потрібно вдосконалити. Якби питання рекрутування та інформація про армію подавалися більш ефективно, з фінансовою підтримкою для певних груп та чіткими термінами служби, ситуація була б значно кращою. Потрібно розповідати про “зірок” війни не лише в трагічні моменти, коли вони повертаються додому.
Комунікація з суспільством є важливою не лише на фронті. Словам ворогів, таких як пропагандисти, варто протиставити активну підтримку української мови та культури. Ми не є російськомовним населенням, що біжить за «фігурантами» з кремлівських медіа.
Однак, у той же час, урядові структурі мовного омбудсмена свідомо піддаються знищенню. Карантин для російської мови в Україні повинен бути оголошений з верхівки, з закликом до всіх говорити українською вдома з родиною і заборонити російськомовний контент. Особистий приклад лідера країни в цьому буде відігравати важливу роль у формуванні суспільних настроїв. Попереднє «вчора» вже не має значення, потрібно будувати наше майбутнє сьогодні.
