На Контрактовій площі Києва запустили виставку про репресії щодо УГКЦ під час СРСР

Перший шлях – це, звичайно, ув’язнення або висилка до віддалених регіонів. Наприклад, села, які, за звинуваченнями, “підтримували бандитів”, а також ті, що колабораціювали з Українською повстанською армією, підлягали вирокам. Священників часто висилали разом з мешканцями.У той час священники залишалися з своїм народом.

Інша категорія – священники, які відмовилися приєднатися до Російської православної церкви, уникнувши ув’язнення, виконували звичайні роботи: трудилися в колгоспах та на інших підприємствах.

Деякі священники продовжували підпільне служіння. Вони духовно підтримували вірян, наражаючись на істотну небезпеку.

Ці священники часто працювали на роботах, що дозволяли їм бути в русі. Наприклад, єпископи займалися збором трав, що давало змогу не залишатися на одному місці і заробляти на життя через споживчу кооперацію.

Вони підпільно служили в домівках, а згодом, в період брежнєвського застою, коли деякі церкви відновлювали свою діяльність, знову очолили служби. Після того з ними проводилися “профілактичні” бесіди, погрожуючи тюремними термінами чи висилками. Проте вони залишались зі своєю паствою від 1946 року до виходу з підпілля.

Про підпілля. Як виглядала церква в умовах підпілля і коли вона отримала можливість заявити про свою свободу?

Церква довгий час існувала в умовах репресій, які тривали з перших днів радянської влади до її останнього подиху.

УГКЦ була найбільшою забороненою релігійною спільнотою в Європі, але також діяли підпільні громади баптистів, п’ятидесятників та інших християнських деномінацій.

Чинники, які перешкоджали ліквідації церкви, включали діяльність священиків у Сибіру, на лісоповалі та в Галичині.

Приміром, один з єпископів, Михайло Ковтун, який був надзвичайно мужнім, стверджував, що ніхто з його колег не знав про його підпільну діяльність. Він підкреслив, що під час політінформацій хтось говорив про міжнародну політику СРСР, а він розповідав про “комуністичне ставлення до праці”, посилаючись на матеріали Ватиканського собору.

Люди шукали способи зберегти свою ідентичність і віру, не наражаючи себе на небезпеку.

Не всім це вдавалося, проте існували таємні греко-католицькі монастирі, де проходили обшуки, аби уникнути приходу молодих дівчат, які могли стати монахинями.

Церква продовжувала існувати завдяки своїм відданим сподвижникам, які, часто, не вважали себе героями.

Перебудова в Радянському Союзі стала моментом, коли греко-католицькі священики, нарешті, змогли виступити на Красній площі в Москві з вимогою свободи для своєї церкви.

Важливими стали мітинги у Львові з участю сотень тисяч людей, що переконали комуністичну верхівку в неможливості стримання цього руху.

Зрештою, після приїзду Горбачова у Ватикан, було надано дозвіл на реєстрацію греко-католицьких громад у західних областях.