Варіант «здатись» не розглядається. Це абсолютно неприпустимо, адже це означатиме кінець для України та всіх, хто вважає себе українцем. Отже, наша мета – перемога. І у нас є мільйон активних громадян, які у важкий для країни час взяли до рук зброю. Вони є опорою нації, її силою та надією.
Незважаючи на відсутність адекватного політичного та державного керівництва, неефективну економіку і правову систему, а також відсутність розвиненої воєнної промисловості, ми все ще віримо у перемогу.
На початку війни наші керівники мали можливість грати у свої політичні ігри, але трагічні події змусили їх зрозуміти, що настав час підтримати народ, який вони раніше ігнорували.
Це примусове об’єднання є тимчасовим. Зайвих помилок наших лідерів недостатньо для формування справжнього братерства, проте цю війну нам потрібно завершити разом – народу та його очільникам. Хоча вони і ненавидять одне одного, ворог є ще більшим, і ми змушені боротися пліч-о-пліч за перемогу, сподіваючись на підтримку партнерів з Європи та США.
Питання: що означає перемога для кожного учасника конфлікту?
США не прагнуть, щоб Україна зазнала поразки. Однак для них перемога полягає не у розгромі Росії, а в її максимальному ослабленні і завершенні війни на будь-якому етапі. У зв’язку з цим запроваджуються тарифи, діють санкції, ціна на нафту знижується, а Україні постачається зброя за фінансування Європи.
Ідеальний сценарій – це «нічия», при якій Росія залишає анексовані території України, а США отримують тимчасове підпорядкування. Заради знищення України Росія навіть готова знехтувати своїм альянсом з Китаєм та природними ресурсами.
Сучасна адміністрація в Вашингтоні, здається, ігнорує порушення міжнародних угод Росією, зміни глобального балансу сил та можливі наслідки для безпеки. Вони вже отримали пропозицію від Росії на 12 трильйонів доларів у вигляді компенсації відповідно до домовленостей про розробку російських природних ресурсів.
Ця сума передбачає щорічні виплати протягом 25 років. Якщо ця пропозиція була б меншою, то президент США вже б давно до неї приєднався, але розмір компенсації викликав у нього сумніви.
Розумні голоси у Вашингтоні вказують на те, що угоди з Росією, як зазначають, не варті паперу. Президент США не може дозволити собі таку ганебну угоду.
Трамп вирішив взяти паузу, оскільки позиція Кремля є чіткою – на поступки Україні вона не піде. Так, згодом це означатиме, що він фактично зрадить українців, уклавши угоду із Росією. І поки що він роздумує над цим питанням.
Європі теж немає альтернативи: необхідно підтримувати Україну. Інакше вони можуть опинитися під загрозою. Це означає скорочення соціальних програм та зменшення доходів населення, що завжди є чутливим питанням під час виборів.
Зараз в Європі є серйозні лідери, які розуміють: якщо дати Путіну перемогти, це відкриє двері для агресії на всьому континенті.
Це призведе до нового перерозподілу, який загрожує початком нової глобальної війни. Тому Путіна не можна допустити до перемоги і анексії захоплених територій.
Якщо українці не зможуть вигнати окупантів з своїх земель та повернути захоплені території, то нашою метою повинно бути максимально довге утримання російських військ в Україні. І в цей час необхідно відновити військовий потенціал Європи, адже глобальний конфлікт з агресивним режимом неминучий.
Має бути готовність до створення військових формувань на основі досвіду та потужностей української армії.
Цей сценарій не є ідеальним ні для України, ні для Європи, оскільки не виключає можливих військових дій на території Європи. Але він цілком реальний. Найкращим результатом було б остаточно покінчити з рашизмом на українських землях до 2026 року, що означатиме кінець російської імперії.
Було б добре надати підтримку Сполученими Штатами, але американці готові допомогти лише тоді, коли переконаються в організованості та силі Європи.
Таким чином, українці не залишилися самотніми перед обличчям серйозного ворога. Ми здобули надійного партнера, який допомагає нам зберегти нашу державу, і чиї стратегічні цілі співпадають з українськими. Це вже можна вважати початком важливого перелому у боротьбі з рашизмом.
Але перед нами стоять численні виклики: демократія чи автократія? Незалежність чи колоніалізм? Проте ми знаємо, чому не боїмося загроз з боку Путіна. Ми віримо у перемогу.
Про автора: Віктор Мороз, український публіцист, оглядач
