Для багатьох у світі може здатися дивним називати нацистами людей, які говорять рідною мовою своєї країни. Проте українців, які спілкуються українською, в России часто зараховують до нацистів.
Чому так відбувається? Це зумовлено тим, що агресор має намір здійснити геноцид українського народу на окупованих територіях. Забороняючи викладання української мови в регіонах, де переважає українське населення, Москва здійснює свідомі дії проти українського національного самосвідомлення.
Ці дії призводять до небезпечних наслідків: якщо така політика триватиме, українські діти, які вчили рідну мову і зростали в українському вихованні, можуть вирости без зв’язку з рідною культурою, мовом і історією. Вони можуть стати частиною російської армії і боротися проти своїх співвітчизників. Це частина того, як працює система примусу та асиміляції, при якій етнічні українці стають жертвами репресивної політики.
Що ж ми можемо протиставити цим загрозам? На жаль, замість того, щоб підтримувати українську ідентичність, деякі з нас занурюються у споживання російського контенту, забуваючи про сутність проблеми. Легко підписуватися на тих, хто представляє російську культуру, забуваючи про очевидні загрози.
Критично важливо, щоб службові органи звернули увагу на стратегічні виклики, що стоять перед нашою нацією. Зате питання безпеки іноді відходять на другий план.
Наразі українська мова стає символом нашої державності, хоч і стикається з викликами від тих, хто відстоює колоніальні наративи. В умовах війни ми маємо можливість закріпити українську культуру як провідну в Україні.
Цей унікальний шанс може більше не виникнути. Після закінчення війни на українських сценах знову відновляться російські артисти, а українці можуть знову забути про свою історію та культурні цінності.
Поки триває війна, є можливість позбутися російської культури. Давайте використаємо цей шанс, щоб утвердити нашу національну ідентичність.
