Це справді боляче, адже ми не завжди перебували в такій ситуації. Колись ми були поважними людьми з добрим матеріальним становищем, без особливих проблем.
На жаль, війна принесла руйнацію, зробивши мільйони людей бездомними. В нас забрали життя, вбили тисячі, катували та ґвалтували.
Все, що ми знали, усі книги та фільми вчили нас, що це ненормально. Але тепер ми опинилися на вулиці, і раптом виявляється, що нікому немає до нас діла.
Наша присутність може заважати іншим, підносячи жахіття нашої війни, які відвертають увагу європейців та американців від їхнього звичного життя.
Вочевидь, якщо б ми об’єдналися проти агресії, війну можна було б зупинити, але страх перед Росією часто переважає. Вони жаліють нас, але власні інтереси завжди на першому місці.
Нас намагаються викинути з уваги, щоб ми зникли і вмирали тихо.
Тому наше завдання під час цієї війни — не мовчати та не миритися, а боротися за своє життя і залучати інших до нашої боротьби. Різними шляхами. Ми маємо домагатися того, щоб поки триває війна, у всіх була ясна зв’язок з нашими стражданнями. Лише зрозумівши цю пов’язаність, наші сусіди зможуть надати нам підтримку, необхідну для перемоги.
Громадське суспільство в Україні знову вийшло на передній план, і простий громадянин чи спортсмен почали піднімати важливі питання на світовій арені, без будь-якого фінансування, просто тому що вони є справжніми патріотами.
Тепер державі потрібно чинити активні дії, використовуючи всі свої ресурси та можливості, адже час діяти вже настав!
*Стаття підготовлена з урахуванням стилю автора
Про автора:Сергій Марченко, експерт ринку праці, блогер, військовослужбовець
Редакція може не поділяти точку зору, висловлену авторами публікацій.
