Основна проблема в переговорах між Україною та Росією полягає в тому, що немає підстав для діалогу. Коли Путін говорить про “першопричини конфлікту”, це не стосується окупації Запоріжжя чи анексії Криму. Він має на увазі свої вимоги, які виникли ще восени 2021 року, пов’язані з претензіями до НАТО, зокрема відмову від розширення Альянсу на схід і виведення військових сил із країн, які приєдналися до НАТО після 1997 року.
Неможливо обговорювати ці вимоги з Україною, адже ми не маємо на них впливу. Коли ж Україна ставить питання про свою безпеку, йдеться про гарантії, що після завершення війни агресія не відновиться в найближчі роки. Однак і це питання з Путіним обговорювати недоцільно.
Дійсно, на справжнє розв’язання конфліктів України може вплинути лише переговори в форматі “Україна – Росія – НАТО – США” з залученням країн, готових стати гарантами безпеки. Без цього формату двосторонні переговори можуть звестися лише до питань обміну полоненими та повернення викрадених дітей.
Таким чином, якщо переговори зведуться до двостороннього формату, їх не можна вважати справжніми переговорами про завершення війни. Зараз важливими ідеями, такими як 30-денне перемир’я, “22 пункти Віткоффа” та план Келлога, фактично більше не обговорюються.
