Протест, який виник у відповідь на спроби обмежити антикорупційні повноваження ключових органів, ще раз підтвердив, що українське суспільство складається з двох частин: більшості, яка вирішує майбутнє країни на виборах, і активної меншості, що готова діяти, коли відчує загрозу демократії або своїм правам.
Соціологічні дослідження вказують на те, що для революційних змін у країні достатньо всього 3,5% населення. В Україні цей показник значно більший, і це дозволяє нам вистояти у кризові періоди.
Саме в перші дні повномасштабного вторгнення активні громадяни взяли до рук зброю та стали основою Збройних сил та захисниками демократії в часи, коли влада не очікувала таких дій.
Ці люди формують майбутнє України, і від них залежить, чи зможемо ми перемогти у цій війні та побудувати демократичну державу. На цьому шляху, однак, є й ті, для кого демократія та незалежність не є пріоритетами. Дехто вірить у популістичні обіцянки, а інші здатні вибрати зручний авторитаризм. Це ставить під загрозу майбутнє держави.
У цій ситуації президенту необхідно вжити термінових заходів. Найочевидніший крок — це ухвалення нового закону для скасування діючого. Але парламент наразі на канікулах, і це потребує часу. Чи може президент діяти швидше? Так, може. Історія знає приклади прийняття політико-правових рішень безпосередньо всупереч Конституції.
Наприклад, у 2019 році президент достроково зупинив повноваження парламенту, незважаючи на протиріччя з Основним Законом. Також були випадки, коли Верховний Суд скасовував його укази, але відповідальності за це президент не ніс.
Тож і тепер президент міг би видати указ, в якому, посилаючись на загрозу національній безпеці та правам людини, зобов’язав би органи державної влади не застосовувати спірні норми закону. Таке рішення може бути оскаржене в суді, але питання: хто саме це зробить? Корупціонери? Відповідальності за це президент не нестиме, і в певному сенсі отримує можливість підготувати якісний законопроєкт для ухвалення у Верховній Раді.
Так, це політико-правовий шлях, але українська історія має безліч прикладів, коли такий підхід рятував державу. Головне — не дотримання формальностей, а збереження демократії та законності. Цей акт мав би тимчасовий характер, до моменту прийняття нового закону, що відновить незалежність антикорупційних органів.
