Відзначається, що деякі цілком обгрунтовані люди підкреслюють позитивні аспекти дій Трампа, вказуючи на те, як він демонструє силу у відношеннях з Венесуелою та режимом Мадуро. Важливо зазначити, що не варто сприймати ці кроки як уроки для Путіна.
Трампові дії корелюють з програмою “Проєкт 2025. Мандат на лідерство”, в якій окреслено пріоритети для майбутньої адміністрації США. У ній йдеться про екзистенційні загрози для американської безпеки, зокрема, про країни, що потребують особливої уваги: Китай, Іран, Венесуела, Росія та Північна Корея. Трампове ставлення до Венесуели відображає намір стримати комунізм і підтримати партнерів у цьому регіоні.
Таким чином, можливий конфлікт у Венесуелі, у випадку перемоги Трампа на виборах, був прогнозований ще до 2024 року. Дії колишнього президента узгоджуються з політичними інтересами американських бізнес-кіл.
Венесуела має величезні запаси нафти, але у світовій економіці її роль є обмеженою. Трамп раніше зазначав, що США втрачені права на енергетичні ресурси Венесуели, що є паралеллю до російського наративу відносно України.
Трамп бачить Росію як “християнську державу”, яка хоч і не поділяє західних цінностей, все ж є частиною західного світу. Під час свого візиту до Китаю, йому важливо буде представити свої позиції, використовуючи як важелі Венесуели, так і потенційні зміни в російському політичному ландшафті.
Трамп вбачає у своїй стратегії двогранність: з одного боку, він намагається схилити Україну до укладення миру на умовах Путіна, з іншого — утримує обмежену підтримку для України, щоб виснажити Росію. Тобто, відкривається можливість співпраці з Росією в контексті антикитайського альянсу.
Крім того, агресія проти Німеччини також може бути частиною цієї тактики, з метою дестабілізувати ситуацію в Європі.
Тому слід дотримуватись принципу рішучості у боротьбі з агресором, не піддаючись на спроби укладення мирних угод, які можуть призвести до капітуляції. Ключове завдання — це зміцнення оборонних і наступальних можливостей.
