Обговорення справедливості стало невід’ємною частиною суспільних дискусій та державної політики, особливо в контексті терміна “справедливий мир“. Але що насправді визначає справедливий мир? Яка справедливість може компенсувати загублені життя і руйнування? Виникає враження, що справедливість лише ілюзія. Єдиним результатом може бути просто мир як відсутність війни, і лише в цьому сенсі.
Після закінчення війни в Україні настане не мир, а стан, де не буде війни. Ми більше не зможемо відчути спокою в душах, адже пережите ніколи не забудеться. Навіть якщо винних у цій війні покарати найжорсткішими способами — які зміни це внесе в уже розв’язану трагедію?
Чи справді суд над Айхманом полегшив страждання, спричинені Голокостом? Якою мірою можуть бути вартісними покарання за одного злочинця, якщо мільйони невинних жертв залишилися в минулому?
В історії майже немає прикладів справедливого покарання за військові злочини. Часто апелюють до подій Другої світової війни, але справедливість там була швидше утопічною. Вермахт був просто розформований, а лише деякі військові злочинці понесли покарання. Політичні лідери судилися на Нюрнберзькому процесі, але це була скоріше умовна справедливість, особливо, якщо врахувати, що серед обвинувачів був СРСР та Сталін, який також відіграв свою роль у початку конфлікту.
Можливо, це був суд переможців над переможеними, а не справедливість у справжньому сенсі цього слова. Невимовне горе дісталося переможеним, і навіть для усунення колись владаря Третього рейху були потрібні величезні жертви.
Так, навіть якщо б ми намагалися уявити собі справедливе покарання воєнних злочинців, результатом цього стало б нове повідомлення про жертви. Я не впевнений, що це може називатися справедливістю. Можливо, така справедливість взагалі неможлива в нашому випадку.
Несправедливість існує, і, що цікаво, вона не завжди є вибором між “або”, “або”. Несправедливість — це властивість, з якою людство живе, домінування сильніших над слабшими є частиною природи світу. Натомість справедливість — це соціальний конструкт, орієнтований на регулювання відносин між людьми, але її застосування завжди має свої межі.
У світі людської цивілізації завжди знайдуться темні закутки, яким не досягає світло справедливості. Ми опинилися у подібному місці, і намагаємося змусити когось звернути увагу на те, що відбувається у темряві.
Термін “справедливість” і прагнення до неї тепер для нас нагадують звичайну мазь, що намагається загоїти рани нашої країни та нашого народу. Це спроба полегшити біль і прискорити процес відновлення, коли минулий стан завершиться і утвердиться нова реальність. Чистої справедливості, напевно, не буде, але прагнення до неї є абсолютно нормальним, так само, як бажання знеболення для тих, хто страждає.
Автор: Володимир Гевко, маркетолог, блогер
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
