Дипломатія, особливо в сучасну еру популізму та цифрових технологій, є більше, ніж просто закулісні угоди. Знову важливими стали ритуали, жести та церемонії. Як у Середньовіччі, те, як щось сказано чи зроблено, іноді має таку ж вагу, як і сам зміст. Тепер ми стаємо свідками повернення ритуалів у міжнародних відносинах. Не слід вважати, що справжня політика ведеться лише таємно – публічна і закулісна політики тісно переплетені між собою.
Перша невдача Трампа у стосунках з Путіним. Згадаймо, що Дональд Трамп вірив у свою здатність налагодити стосунки з Путіним, змусити Україну згодитися на компроміси та зробити його союзником проти Китаю. Однак ця ідея потерпіла крах. Чому? Адже Путін не бачить причин домовлятися з Трампом на його умовах або приєднуватися до західних альянсів. В даний момент між ними угода неможлива.
Отже, Трамп, як би йому не хотілося швидких перемог, вимушений повертатися до політики тиску: санкції, підтримка України, дипломатичний тиск. Немає іншого шляху, враховуючи ядерний статус Росії і небажання американців брати участь у військових діях. Але це йому важко дається – він любить миттєві результати і прагне уникнути тривалих конфліктів.
Таким чином, останні тижневі “перемовини” переслідують три головні цілі для України та європейських союзників:
- Зосередити увагу Трампа: Постійно переконувати його, що Путін не є надійним партнером, не дотримується обіцянок і не поважає його. Мета – продемонструвати, що тиск є необхідним.
- Посилити тиск на Москву: Показати Кремль максимально неконструктивним, аби підготувати грунт для нових санкцій та збільшення підтримки Україні.
- Зміцнити коаліцію: Нейтралізувати гравців на кшталт Орбана або Фіцо, які підтримують Москву, і забезпечити єдність ЄС у питаннях санкцій. І тут також потрібен вплив Трампа.
Чому Путін не хоче миру сьогодні? Головною причиною відсутності прогресу є сам Путін. Для нього вихід з війни наразі несе більше ризиків, ніж її продовження. Чому? Перетворення економіки є складним і дорогим процесом, повернення сотень тисяч ветеранів викликатиме соціальну напругу, а невдоволення еліт виникає через те, що результати не виправдовують витрат. Для відновлення економіки потрібні гігантські зовнішні інвестиції, яких ніхто не надасть.
Заразішній стан війни, як засіб контролю та збагачення еліт, є більш зрозумілим для нього. Хоча такий баланс призводить до неминучого краху системи, подібного до хронічного алкоголізму.
Переговори розпочнуться лише тоді, коли для Путіна ризики продовження війни переважать ризики її завершення. Це може відбутися лише у результаті: 1) глибокої економічної кризи, 2) виснаження армії, 3) соціально-політичної кризи в Росії.
Що далі?
“Танці навколо Трампа”. Ми будемо спостерігати за цими ритуалами. Путін намагатиметься ізолювати Україну, тоді як ми з нашими союзниками будемо чинити натиск на нього. Заяви про те, що Трамп нібито “вивів Путіна з ізоляції” – це безглуздість, достатньо подивитися на склад гостей на параді в Москві.
Наші дипломатичні зусилля сьогодні спрямовані не лише на Путіна, але й на Трампа. Потрібно зосереджувати його увагу на неефективності переговорів з Путіним. Це важке завдання, оскільки з Путіним все зрозуміло (він діє лише під тиском), а з Трампом потрібно шукати шляхи компромісу.
Тому я на 99,9% впевнений, що сталого припинення вогню найближчим часом не буде. Конфлікт, ймовірно, триватиме до виснаження російської армії та економіки. Наше завдання та завдання наших союзників – тиснути на обох: на Путіна – аби змусити його до миру, і на Трампа – щоб отримати його підтримку у цьому.
Тож залишаємося спокійними. Попереду ще багато дипломатичного шоу. Але мета виправдовує засоби.
