Яка історія вашого залучення до “Пласту” в Авдіївці
Моя участь у “Пласті” розпочалась у 2002 році, під час навчання в Інституті штучного інтелекту в Донецьку. Я зустрілася з пластуном, який розповів мені про рух та його методи виховання дітей. Це зацікавило мене, оскільки я на той момент вже працювала в школі. Того ж року нас запросили на табір, організований пластунами з Чугуєва, щоб познайомити нас із їхньою діяльністю. У нашій групі було двоє дорослих і 14 дітей. Повернувшись, діти запитали, чому в нас немає подібного руху, і це стало поштовхом для дій. Я почала навчатися, а в 2003 році ми офіційно зареєстрували осередок у Авдіївці.
Ми ніколи не зупинялися, навіть у найскладніші часи для нашого міста. Ми постійно шукали нові формати відносин, підтримували зв’язок з дітьми, допомагаючи їм в особистісному розвитку. Наразі наш осередок став місцем для підтримки менших спільнот у других містах Донеччини, які відчули труднощі або розпалися.
У часи повномасштабної війни ми запросили до себе пластунів із Селідова, і вони активно долучилися до нашої діяльності, беручи участь у мандрівках та таборах. Подібна ситуація виникла і з Добропіллям: дітей відправили на табір, але більшість так і не повернулися додому через військові дії. Це повторюється, як і в 2014-му. На щастя, ми маємо досвід у підтримці дітей в таких умовах, хоча сподіваємось, що цей досвід не знадобиться більше нікому.
Які виклики ви відчуваєте при розвитку пластового руху на сході України
На початку 90-х, коли “Пласт” почали відновлювати в Україні, найбільш активна діяльність була у Львові та Донецьку. Це може звучати дивно, але самі ці міста стали двигунами відродження. На сході працювали практично з нуля, хоча в 1907 році в Бахмуті вже існував скаутський рух, який заклав основи для “Пласту”. Активні осередки з’явилися в Донецьку, Маріуполі та Краматорську, де були підготовлені виховники. Згодом долучилися й інші міста, зокрема Авдіївка, яка, на мою думку, внесла в загальну атмосферу округи нову енергію.
З 2004 року Авдіївка почала самостійно організовувати табори. Ми ніколи не пропускали літа, а були роки, коли проводили до трьох таборів одночасно: новацький, юнацький та мандрівний. У 2021 році у нас зафіксували справжній пік активності, коли наші вихованці самі почали організовувати заходи.
Ми тісно співпрацювали з обласним управлінням молоді, завдяки чому в 2021 році провели безліч заходів: Свято Весни, різноманітні вишколи та табори. Особливо ми пишаємося табором “Земля Велетнів”, який ми організували на Донеччині. Він був наповнений історією, знайомством з рідним краєм та живим спілкуванням з місцевими. “Пласт” в Авдіївці завжди був невеликим, але активним. Ми створили спільноту, де кожен мав можливість для розвитку, і наші пластуни не лише брали участь, але й ініціювали різноманітні заходи. Це був справжній родинний осередок.
Який вплив на молодь Донеччини має “Пласт”
“Пласт” виховав активних, свідомих людей. Наші колишні пластуни служать в Збройних Силах України, займаються волонтерством, працюють у громадах і дорадчих органах. Вони не лише мріють, а й діють. Ми завжди прагнули бути організацією, яка представляє інновації та пропозиції. І, як правило, знайшли підтримку, адже показали реальний результат.
На сьогодні в Авдіївці налічується 40 активних пластунів, частина з них перебуває за кордоном, але беруть участь онлайн. Я пишаюся тим, що ми змогли створити жваву, активну спільноту, яка продовжує існувати навіть в умовах війни.
Які інші форми патріотичного виховання ви впроваджуєте, крім “Пласту”
Не всіх вдається залучити до “Пласту” через нестачу виховників, тому ми розпочали створення інших молодіжних команд. Одна з команд брала участь у змаганнях на Волині, інша – в грі “Джура”. Ми стали рушієм цієї гри в місті, адже почали з нуля, самостійно фінансуючи й організовуючи зустрічі з адміністрацією. Завдяки цьому в школах запровадили постійні заняття “Джури”.
Ми три роки проводили табори “Джури”. У 2023 році відбувся збір у Трускавці з дітьми, які сформували велику і згуртовану спільноту. Наразі ми шукаємо нові формати та керівників, адже розуміємо важливість збереження цієї хвилі.
Ви є однією з засновниць громадської організації “Сила ідей”. Які найзначніші проєкти стали важливими для вас
Для мене найбільш значущим став фестиваль “Авдіївка ФМ”, який ми провели вперше у 2018 році. Це була ідея молоді міста. Хоча коштів було небагато, ми задіяли всі можливі ресурси: обласна адміністрація надала сцену, друзі – майстер-класи та виступи, а знайомі артисти, такі як Сергій Жадан та Анжеліка Рудницька, приїхали без гонорарів. Фестиваль вийшов настільки теплим і щирим, що його почали чекати щороку. Ми включили пленери та театральні покази, де школярі ставили вистави з професійними режисерами. Після цього кілька учасників вирішили продовжити кар’єру в професійному мистецтві. У 2021 році в Авдіївці відбувся вже сьомий фестиваль, навіть якщо не всі організовували ми, нас залучали як експертів. Авдіївка стала осередком культурного руху.
Після початку повномасштабної війни у 2022 році ми планували фінансування на нову сцену, але все перенаправили на гуманітарні потреби міста: пічки, ковдри, ліки. І це став важливий етап. Однак у 2023 році ми реалізували ще один важливий проєкт – інтеграційний простір для внутрішньо переміщених осіб у Павлограді. Ми створили простір, провели оцінку безпекових факторів і це стало основою кількох інших ініціатив. Сам простір перетворився на великий центр активностей для дітей, громади та переселенців, і тепер його називають “авдіївським центром”.
Ми також змогли вивезти частину фондів нашої бібліотеки та музею до села Вербуватівка на Дніпропетровщині, де відкрили бібліотечний хаб “Авдіївський код”. Цей проект дозволяє нашим книгам бути доступними для громади.
Над чим працює команда “Сили ідей” сьогодні? Який вектор розвитку організації
Зараз ми активно займаємось розвитком молодіжної ради в Авдіївці, яку створили цього року. Частина нашої команди увійшла до її складу, і ми прагнемо зробити її справжньою платформою для формування молодіжного руху та політики в громаді.
З 2022 року ми також зосередилися на збереженні нематеріальної культурної спадщини. Одним із наших проєктів є “Каша, що мандрує Україною”. Ми готуємо традиційну авдіївську кашу і відвідуємо громади, де проживають переселенці з Авдіївки. Це вже 17 громад, куди ми приїжджаємо, готуємо разом, спілкуємось та обмінюємось досвідом.
У 2024 році ми реалізували проект “Жива спадщина – живі громади”, в якому зібрали представників дев’яти громад Донеччини. Ми обговорювали, як зберігати культуру на відстані, та продовжуємо підтримувати цю активну групу. Наразі ми плануємо резиденцію для носіїв спадщини, мета якої – візуалізувати культуру, щоб вона стала помітною та доступною.
Також ми долучилися до міжнародного проекту “Малі центри світу” від Кшиштофа Чижевського. Це дійсно резонує з нашими переконаннями: важливі ідеї часто виникають у малих містах. Авдіївка завжди була особливим місцем, і я вірю, що навіть маленька школа може досягти великих справ. Цей фестиваль приваблює людей з різних куточків країни, адже мова не про локацію, а про живу спільноту, де можна щось створити.
Яку роль в цьому контексті відіграє авдіївська каша
Ця страва є частиною нашої культурної спадщини, яка походить зі старої частини міста. Її готували на поминальних обідах або як десерт для дітей, коли не було магазинних солодощів. Я пам’ятаю її з дитинства. Коли ми організували фестиваль у 2018 році, я вирішила включити цю страву. Це виявилося не просто їжею, а символом пам’яті та зв’язку з корінням. Ми почали досліджувати цю кашу, організовувати майстер-класи, записувати спогади. Вона стала важливим елементом нашої культурної ідентичності. Авдіївська каша – солодка рисова страва, характерна поєднанням з кислими вишнями, яке створює неймовірний смак. Навіть зараз вона стає популярною, про неї знімають відео, а в Києві один ресторан планує приготувати її в рамках проєкту.
Які методи ви використовуєте для підтримки єдності громади в Авдіївці
Я вважаю, що підтримка єдності громади полягає в активному спілкуванні з людьми, в усвідомленні їхньої сили та у пошуку спільних точок дотику, навіть якщо комусь доводиться перебувати далеко від дому. Я завжди була зацікавлена в тих, хто щось робить, незалежно від сфери діяльності. Історії людей тримають спільноту разом. Завдяки моїй роботі в освіті та методичному центрі я знаю багатьох людей з Авдіївки особисто. Коли ми організовуємо події, я точно знаю, кого запросити для обміну важливим досвідом.
Коли людей стало менше, я стала інформаційним зв’язком. Я маю доступ до ресурсів завдяки своєму участі в УКУ, навчанню та професійним контактам. Я мотивую людей, запрошую їх на події, адже важливо, щоб вони усвідомлювали свою цінність, навіть якщо самі не бачать себе. Я прагну, щоб люди замислювалися над своїми діялами, мали можливості проявити себе.
Ще один наш інструмент – це живі групи та таблиці, які ми створили ще до війни, щоб фіксувати ініціативи та проекти. Це відкриті простори, де кожен бачить реальність наших зусиль, історії успіху, що надихають.
Чому ви обрали програму управління неприбутковими організаціями в ІЛУ
У 2015 році я переживала складний період через події 2014 року. Мені бракувало спілкування з натхненними людьми. Знала про УКУ з 2012 року, коли ми проводили табір. Як тільки дізналася про стипендії, я подала заявку. Мені подобається процес самоаналізу, щоб зрозуміти, чого я досягла.
Коли мені надіслали запрошення на навчання, я злякалася, але зрозуміла, що це те, що я потребувала. Навчання у цій атмосфері стало для мене важливим ресурсом.
Чи підтримуєте зв’язок із колегами з програми
Під час відключення світла в Авдіївці мої друзі з УКУ першими відгукнулися й запропонували допомогу, завдяки чому я змогла реалізувати свій перший волонтерський проект — закупивши допомогу для тих, хто її потребував.
Чи вдалось вам реалізувати спільні ініціативи з колегами з ІЛУ
Зараз ми з Оленою Качановою реалізуємо спільний проект — резиденцію з нематеріальної культурної спадщини. Ми підтримуємо контакти з Наталею Вишневецькою та Анею Федченко, завжди дотримуємося спільних ініціатив. Під час відвідин Львова обов’язково відвідуємо Трапезну УКУ з дітьми.
Ваша діяльність зосереджена на розвитку лідерства. Які лідери потрібні Україні
Сьогодні Україні потрібні сміливі лідери, які вміють перетворювати невдачі на досвід. Лідери, які діями, а не словами, проявляють своє бачення. Лідерство — це не лише посада, а стиль життя, коли інші бачать босяць в своїх силах і беруть на себе відповідальність. Я впевнена, що наше покоління може стати тим, яке зможе збудувати краще суспільство.
Чи є серед молоді Сходу нове покоління лідерів
Так, я бачу нове покоління лідерів на Сході України. Воно не відрізняється від молоді з інших регіонів: такі ж енергійні, читають одні й ті ж книги, слухають ту ж музику. Наші пластуни є шанувальниками творчості Сергія Жадана, який, на мою думку, близький до молоді Сходу завдяки своїй мові та ритму.
Молодь вже не розділяє себе на Захід і Схід. Наша мета як виховників — зберегти цю єдність. Ми возимо дітей у подорожі по Україні, що формує в них цілісне уявлення про рідну країну. Вони навчаються, ознайомлюються з культурою та традиціями, і це долає стереотипи.
Україна — це різноманіття, і саме це її сила. Ми всі пов’язані, і важливо обмінюватися досвідом, щоб забезпечити об’єднання різних культур. Зараз, коли триває нова хвиля міграції, важливо сприймати внутрішніх переселенців не як людей у скруті, а як носіїв культурних традицій та досвіду. Це потрібно вивчати, а обмінюватися знаннями для зміцнення єдності.
Наталія Вареник
