В минулому це могло звучати надто радикально, адже ідеї виглядали як такі, що випереджають час. Ситуація погіршувалася, імпульс Революції Гідності втрачається, а російські популярні виконавці, такі як Шуфутінський і Крутий, збирали повні зали в київському палаці “Україна”. Врешті-решт, українці обрали російськомовного коміка Зеленського та його новостворену партію. І раптом, всупереч очікуванням, військові Путіна опинилися на околицях Києва, розпочавши війну, що кардинально змінила наші наративи і встановила нові норми. Сьогодні терміни “українізація” та “дерусифікація” стали зрозумілими і навіть набули популярності серед раніше російськомовних політиків. Це, звичайно, радує, проте не видно системного і проактивного підходу до розвитку нашої гуманітарної сфери.
Питання полягає в тому, якою має бути українізація та дерусифікація, які ми, нарешті, почали усвідомлювати. Я спостерігаю спроби прив’язати ці процеси до деколонізації, але, на мою думку, це може призвести до хибного напрямку. Не хочу перейти до обговорення того, наскільки доречний постколоніальний дискурс для зображення наших відносин з Москвою, хоча він може бути корисним для розуміння нашої ситуації. Але важливо зазначити, що ми стикаємося не з подоланням травм від колоніального управління, а з цивілізаційним вибором — переходом до західної політичної та культурної моделі, що обумовлено нашим географічним розташуванням.
Україна завжди була і повинна залишатися частиною Європи. Якщо її майбутнє існує, то воно є європейським. Це базове усвідомлення повинно стати відправною точкою будь-яких гуманітарних ініціатив. Однак є небезпека здаватися, що це очевидно, оскільки, незважаючи на наш тривалий шлях євроінтеграції, ми, на жаль, продовжуємо залишатися в спільному культурному просторі з Росією. Покоління, що виросло в СРСР, все ще шукає підтвердження нашої національної боротьби від імперських фігур минулого. Середній клас України складає частину значної аудиторії російських блогерів.
Ті, хто народився в незалежній Україні, продовжують цікавіться російськомовною культурою, навіть якщо вона не є рідною. Молодь, навіть за кордоном, відзначає концерти російськомовних виконавців. Цей зв’язок, незважаючи на війну, становить загрозу для українського проєкту, що не має шансів на виживання, балансуючи між Сходом і Заходом. Ми знову можемо запізнитися, артикуулюючи потребу дерусифікації та українізації, якщо не втягнемося в реальний діалог про це. Яка має бути наша реакція? Наше уявлення про практичну дерусифікацію базується на використанні «батога і пряника»: заборона російського інформаційного простору та фінансова підтримка україномовного контенту. Проте заборони в умовах сучасних комунікацій, як показує практика, часто неефективні.
Додатково, такі обмеження, для досягнення результату, повинні бути всебічними, що суперечить нашому курсу на євроінтеграцію. Я не вірю, що вітчизняна культура може замінити для суспільства “русскій мір” у середньостроковій перспективі, особливо, якщо нові культурні продукти створюватимуться “з нуля” або будуть механічно базуватися на фольклорі. Є важлива тонкість: я використовував “україномовний” контент, а не “український”. Це важлива відмінність, яка не може бути ігнорована.
Отже, підсумовуючи, Україні терміново потрібна глибока дерусифікація у всіх аспектах культурного життя, від високої культури до масової. Це питання життєвої значущості для нашої ідентичності. Проте, рухаючись тільки в напрямку заперечення російського, ми не зможемо досягти успіху. Нам недостатньо просто усвідомлення України як “не-Росії”. Сьогодні важливо зрозуміти, від чого ми відходимо, і до чого рухаємось. Кожен наш крок повинен запитувати: чи наближає він нас до Заходу, чи віддаляє до “русского міра”?
Отже, у 2025 році основний акцент для української культури має бути на західному векторі розвитку. Ми повинні не лише прагнути до європейської родини народів, а й усвідомити, що хочемо стати частиною ширшої західної цивілізації. Питання відповідності нашій культурі та впливу “русского міра” має стати помітною оптикою для формування сучасного українського культурного звучання.
