У Трампа немає достатньо аргументів, щоб змусити Путіна укласти швидкий мир. Проте, зміна його політики може бути вигідною для нас
1. Трамп звернув увагу на затримання двох суден, безпосередньо повʼязаних з Росією, що свідчить про підвищення тиску, адже він усвідомлює, що Путін не відповість на це. І дійсно, Кремль залишився мовчазним.
2. Схоже, комусь у Білому домі вдалося донести до Трампа важливі нюанси.
По-перше, Путін маніпулює ним. По-друге, продовження такої стратегії лише знижуватиме його рейтинги. Врешті-решт, Трамп вирішив, що настав час почати реально тиснути на російського лідера.
У цій ситуації Трамп має два шляхи: Путін злякається — і тоді Трамп стане автором миру в Європі. Якщо ж Путін не погодиться на поступки — Трамп робитиме все, щоб протистояти російському автократу.
3. Важливо зазначити, що сучасна ситуація багато в чому зумовлена досвідом з Венесуелою.
4. Наразі, Трамп перейшов від м’якої політики до жорсткіших дій щодо Росії, що свідчить про те, що швидкий мир навряд чи можливий.
Путін, ймовірно, намагатиметься приховатися та чекати. У таких ситуаціях він зазвичай воліє залишатися непоміченим, навіть якщо деяка частина еліт прагне пришвидшити мирний процес.
5. Чи наразі у Трампа є важелі для швидкого примушення Путіна до миру? Практично немає. Найбільш імовірний розвиток подій: під тиском Трамп пропонує Путіну повернутися до мирних переговорів через кілька місяців або навіть тижнів. Реакція Кремля залежатиме від рівня тиску та пропозицій. Але питання територіальних претензій та санкцій залишаться невирішеними.
Важливим аспектом є те, що Трамп свідомо не торкається китайських суден. Його фокус зосереджений на Росії, Індії та, можливо, Бразилії. З Китаєм ситуація набагато складніша. Стратегія Білого дому полягає в тому, щоб почати дійсні переговори з Пекіном, коли у Трампа будуть вагомі аргументи, протиставлені китайським рідкісноземельним ресурсам. У переддень ймовірної зустрічі лідерів Китаю та США до квітня, ми можемо побачити ще кілька несподіванок.
Про автора:Вадим Денисенко, політолог.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами публікацій.
