Між українською армією та суспільством існує відкритий діалог, хоча іноді він може бути напруженим. Суспільство розглядає армію як невід’ємну частину себе, тоді як військові сприймають суспільство у контексті окремих аспектів.
Законодавче регулювання в багатьох країнах, зокрема в Україні, передбачає, що суспільство виконує функцію нагляду за військовими, здійснюючи це через Міністерство оборони з цивільним міністром на чолі. Проте існують випадки, коли армія має можливість контролювати суспільні процеси, що також має чітке визначення.
Ситуація в українському суспільстві демонструє, що в умовах війни люди обмежують свої можливості щодо протесту. Це обережне, але активне суспільство. Якщо обмеження будуть зняті, це може свідчити про те, що обставини настільки серйозні, що рішення військових про заборону протесту може бути проігнороване.
Це створює складні виклики, адже легітимність інститутів може бути під загрозою. У цьому контексті збереження довіри до державних структур стає важливим. Громадський протест потрібно захищати та створювати для нього безпечні умови, що є відповідальністю правоохоронних органів — гарантувати мирний характер зібрань громадян.
